Щороку у другу суботу жовтня відзначають Всесвітній день хоспісів та паліативної допомоги. Проблема допомоги тяжкохворим людям актуальна майже для кожної родини, адже, на жаль, людський вік є обмежений.
В Україні щорічно до мільйона осіб закінчує життя, страждаючи на онкологічні, серцево-судинні, інфекційні захворювання.
Підхід, який передбачає комплексний медичний, психосоціальний, духовний догляд і підтримку в кінці земного життя, який надається власне тяжкохворим і членам їхніх родин, називається паліативна допомога.
Хоспісна допомога – частина паліативу. Хоспіс – це філософія допомоги людям, але в Україні та інших країнах так також називається заклад, у якому надається така допомога.
Всесвітня організація охорони здоров’я зазначає, що паліативна допомога:
- забезпечує полегшення болю та інших неприємних симптомів;
- є життєствердною та вважає смерть нормальним природним процесом;
- не має наміру ані прискорити, ані відкласти смерть;
- інтегрує психологічні та духовні аспекти догляду за пацієнтами;
- пропонує систему, яка допомагає пацієнтам якнайактивніше жити до смерті;
- пропонує систему підтримки, яка допомагає сім’ї впоратися з хворобою пацієнта та власним горем втрати;
- використовує командний підхід до задоволення потреб пацієнтів та їх сімей, у тому числі консультування щодо втрати здоров’я, якщо це вказано;
- підвищує якість життя і може також позитивно вплинути на хід захворювання;
- застосовується на початку хвороби, у поєднанні з іншими методами лікування, призначеними для продовження життя, такими як хіміотерапія або променева терапія, а також включає в себе дослідження, необхідні для кращого розуміння та лікування складних клінічних ускладнень.
Допомога наприкінці життя (end of life care) має початися тоді, коли пацієнт її потребує, і може тривати кілька днів, кілька місяців, або ж років. Вважається, що людина входить у період кінця життя, коли вона з високою ймовірністю може померти упродовж наступних 12 місяців (хоча, очевидно, це не завжди можна передбачити). Тому, як зазначають фахівці NHS, до людей, що потребують допомоги наприкінці життя, відносять тих, чия скора смерть є очевидною, а також тих, хто:
має серйозну невиліковну хворобу, таку як рак, деменцію, або хворобу рухового нейрону;
загалом дуже немічний, і має супутні стани, що можуть призвести до смерті протягом 12 місяців;
має високий ризик померти від раптової кризи у наявному стані;
має гострий стан, що загрожує життю, спричинений катастрофічною подією – такою як аварія або інсульт.
Рання ідентифікація, максимально точно поставлений діагноз щодо захворювання чи станів, що загрожують життю – надзвичайно важливі як для лікування хвороби, так і для грамотного планування супутньої паліативної допомоги. При цьому співвідношення куративної (радикальної) терапії, паліативної допомоги, та допомоги наприкінці життя можна описати за допомогою діаграми:
Еволюція моделі паліативної допомоги
На жаль, в Україні часто існує таке розуміння, що паліативна допомога – це виключно допомога наприкінці життя, і причому така, що виключає надання радикальної терапії (наприклад, протиракової хіміотерапії).
На наведеній вище діаграмі видно три ключові моменти, коли мають бути прийняті рішення:
- Момент постановки діагноза, що загрожує життю — початок паліативної допомоги.
- Момент, коли лікування, що спрямоване на вилікування (радикальне, куративне), переходить у фазу такого, що підтримує життя (може продовжити життя, може зменшити набряк, сповільнити метастазування), або в паліативних цілях.
- Момент, коли будь-яке етіотропне лікування (наприклад, протиракове) завершується, оскільки шкода від нього починає переважати над користю, і для блага пацієнта (для кращого самопочуття), таке лікування треба припиняти.
Наразі в Україні величезні проблеми із наданням допомоги наприкінці життя, ефективне знеболення – ключовий її компонент, хоча бюрократичні бар’єри доступу до опіоїдних анальгетиків в Україні подолано. На сьогодні – не досягнуто очікуваного рівня успішного знеболення у 70-80% осіб, що цього потребують, умовно успішне знеболення досягнуто у 14-20% пацієнтів.
Які ж проблеми залишаються в Україні?
Зважаючи на воєнний стан в Україні, майже у повному об’ємі працюють тільки західні регіони, але зважаючи на велику кількість переселенців, які потребують паліативної допомоги, і тут є багато проблем.
Якщо окреслити проблему взагалі, то є до чого прагнути:
Потреба у паліативній допомозі – 324,113 пацієнтів потребує паліативної допомоги.
З них – 258,207 дорослі
65,906 – діти
129,656 – потребують стаціонарних закладів
194,469 – потребують мобільних служб
«У кожної людини є право на достойне життя. І ніхто не може відібрати у неї право на достойну смерть, смерть без болю, принижень і страждань…»
Матеріал підготувала: професорка кафедри внутрішньої медицини Лілія Зуб
