• Українська
  • English
Рукостискання: традицію до музею?
Share on facebook
Share on google
Share on twitter
Share on linkedin

Рукостискання: традицію до музею?

Скільки є способів привітатися із гарними приятелями, кому учора, здається, навіть не сказали «бувай», давніми знайомими, кого, лише примруживши очі, впізнаємо на вулиці, та із тими, з ким поруч на дні народженні спільного знайомого сиділи.

Неможливо йти всупереч загальноприйнятим нормам поведінки у суспільстві. Іншими словами, не промовити ввічливе «добридень» означає, що муситимеш незграбно виправдовуватися за свою невихованість (здебільшого перед самим собою). Легенько не кивнувши колишньому учителеві, гадатимеш, чи не впізнав він твоє винувате обличчя. Не потиснувши руку…

А що стосовно рукостискання?

Адже в умовах пандемії COVID-19 руку співрозмовника тиснути не варто, ба навіть дотик вважається небажаним, оскільки є одним зі шляхів передачі небезпечного вірусу. Рукостискання, або дексіозіс, у Стародавній Греції (за деякими джерелами, з V століття до н. е.) вважалося символом примирення та, враховуючи особливості тих часів, ознакою відсутності зброї у людини. За часів Римської імперії стискали не просто кисть руки, але й також передпліччя з метою виявити прихований у рукавах ніж. Схожим маневром користувалися також лицарі епохи Середньовіччя. В умовах сьогодення тема рукостискання залишається приводом для суперечок. Певно, причиною цьому слугують різні вподобання кожного: «на колір і смак товариш не всяк». Хтось сприймає це як вияв поваги та чимдуж тисне руку співрозмовника, інший – як вторгнення до власної зони комфорту та мужньо толерує не зовсім приємний йому спосіб вітатися. Колишній президент Америки Барак Обама, наприклад,  є прихильником жесту “fist bump” – коли співрозмовник легенько вдаряє своїм кулаком кулак іншої людини. З точки зору гігієни, це значно безпечніше, оскільки площа дотику пальців є набагато меншою за площу відкритої долоні, що відповідно й знижує ризик передачі інфекції.

Психологи вважають рукостискання елементом невербальної комунікації, яка в свою чергу може бути як свідомою, так і не свідомою. Впевнені люди простягають руку долонею вниз, демонструючи свою перевагу. Долоня доверху ніби промовляє: “Схиляюся перед вашим авторитетом”, але так само можуть простягати руки люди, які хворіють на артрит. Сильне і слабке рукостискання може бути прямо пов’язаним із фізичною формою або ж з певними рисами характеру. Стискання руки обома руками типу “рукавички” – щира радість від зустрічі. Охоплення передпліччя співрозмовника лівою рукою при рукостисканні – прагнення показати довіру. Витягнута рука – захисний тип рукостискання, властивий жителям сільської місцевості з більш широкою зоною особистого комфорту. Швидке та поверхове рукостискання вказує на розсіяну увагу, охоплення лише кінчиків пальців – попередження про проникнення до зони комфорту. Ця людина поки не знає, чого від вас очікувати.

Географія рукостискань є теж доволі цікавою. В Америці, наприклад, руку тиснуть сильно, стоячи рівно та з добре налагодженим візуальним контактом. У країнах Азії надають перевагу слабкому рукостисканню. Індія відома своїм жестом “намасте”, що в перекладі з Гінді означає “уклін тобі”. У деяких регіонах Африки руку співрозмовника тиснуть протягом всього діалогу. Якщо співрозмовники припинили тиснути руки – можна приєднатися до їхньої бесіди.

Чи залишиться традиція тиснути руки на крихких сторінках історії, чи матиме право на існування, – це питання, яке в умовах сьогодення залежить не від нас.

Першим пріоритетом залишається власна безпека, яка поки унеможливлює взаємне стискання рук без засобів захисту. Якщо ж бажання потиснути руку співрозмовника не перебороти – не нехтуйте гумовими рукавичками та антисептиками.

Матеріал підготували

доценти кафедри фізіології імені Я.Д. Кіршенблата

Тимофійчук І.Р. та Семененко С.Б.

Корисно знати