Сімейна психотерапія – це особливий вид взаємодії психотерапевта (або психотерапевтів) з одним або декількома членами сім’ї, спрямований на корекцію міжособистісних відносин і усунення емоційних і поведінкових розладів у родині.
У сімейній психотерапії в якості «клієнта» для сімейного терапевта виступає не індивід, який є причиною звернення за допомогою, а вся родина (всі її члени). У процесі сімейної психотерапії увага зосереджена на розвитку особистості в сімейному оточенні та при безпосередній взаємодії з усіма членами сімейної системи.
Особливості сімейної психотерапії:
Сімейна психотерапія здійснюється поетапно. На першому етапі проводиться робота з проблемним членом сім’ї, в ролі якого найчастіше виступає дитина, найменша і беззахисна, що дає зрозуміти батькам, що в родині не все гаразд, що сім’я потребує допомоги. На другому етапі в роботу включаються батьки і старші члени сім’ї, поступово усвідомлюють свою відповідальність за позитивний результат терапії.
Сімейна психотерапія завжди проводиться в комплексі, коли психотерапевт включає батьків і дітей в активне обговорення проблем, що склалися, потенціюючи пошук виходу з проблемної ситуації, виконуючи функцію необхідного і дієвого каталізатора.
Сімейна психотерапія призначається індивідуально і в групі, коли психотерапевт спілкується з кожним членом сім’ї індивідуально і потім одночасно з усіма членами родини в цілому, що дозволяє побачити сім’ю як єдине ціле. Одночасно системний підхід допомагає зрозуміти кожному члену сім’ї, що вони нерозривно пов’язані, і кожен завжди впливає на іншого, допомагаючи або ускладнюючи процес позитивних змін.
Сімейна психотерапія спрямована на профілактику психічних розладів і запобігає появі захворювання ще до рівня формування стійких симптомів.
Завдання сімейної психотерапії:
-збільшення спонтанності висловлень членів родини про свої бажання,
– збільшення відкритості комунікації;
-закріплення нових способів спілкування в родині;
-руйнування внутрісімейних стереотипів;
-усвідомлення членами родини ролей, які вони грають, їхнє закріплення або заміна;
-розуміння родиною своєї єдності, взаємозалежності;
-можливість родини виражати гаму почуттів, емоційно абстрагувати їх.
Етапи:
Часто в сімейній терапії виділяють 4 етапи:
1) сімейний діагноз, діагностичний етап;
2) ліквідація сімейного конфлікту;
3) реконструктивний;
4) підтримуючий.
Під сімейним діагнозом розуміється типізація порушених сімейних відносин з урахуванням індивідуально-особистісних властивостей членів родини. Діагностика сімейних відносин здійснюється в процесі приєднання до сімейної групи психотерапевта, що висуває і перевіряє проблемні діагностичні гіпотези. Особливість процедури сімейної діагностики полягає в тому, що вона супроводжує сімейну терапію на всіх етапах і визначає вибір психотерапевтичних технік. Її інша особливість складається в необхідності співвіднесення отриманої від одних членів родини інформації про те, що відбувається, з інформацією від інших членів родини і власного враження психотерапевта, що склалося на підставі розпиту і спостереження за поведінкою учасників процесу психотерапії (“родина очима дитини”, “родина очима психотерапевта”, “які ми насправді”).
На другому етапі в ході зустрічей психотерапевта з клієнтом і членами його родини відбувається виявлення і прояснення джерел сімейного конфлікту і ліквідація його за допомогою емоційного відреагування кожного члена родини, який втягнутий в конфлікт, у результаті встановлення адекватного контакту з психотерапевтом. Психотерапевт допомагає учасникам конфлікту навчитися говорити мовою, яка зрозуміла усім.
На етапі реконструкції сімейних відносин здійснюється групове обговорення актуальних сімейних проблем або в окремо узятій родині, або в групах клієнтів з подібними проблемами і їхніх родичів. У цих же групах проводиться рольовий поведінковий тренінг і навчання правилам конструктивної суперечки.
Підтримуючий етап сімейної терапії складається в закріпленні набутих на попередніх етапах навичок спілкування і нових стратегій поведінки в природних сімейних умовах. Також проводяться консультування і корекція набутих навичок спілкування.
Формувати позитивне відношення до процесу сімейної психотерапії необхідно, хоча і непросто для членів родини – її учасників, унаслідок причин організаційних, емоційних і інтелектуальних. Тому психотерапевту треба формувати сильну і стійку мотивацію до участі в психотерапії.
Матеріал підготувала: доцент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М.Савенка Юрценюк О.С.
