20 жовтня наш навчальний заклад відзначатиме 78 річницю від початку діяльності на Буковині. Ми розпочинаємо серію публікацій про видатних науковців – фундаторів наукових шкіл Буковинського державного медичного університету, які мали і досі мають вплив на медичну науку та практику, як України, так і світу.
У 1954-1969 роках видатними вченими інституту формуються, розпочинають свою діяльність і незабаром стають відомими в Україні і далеко за її межами наукові школи Буковини:
- неврології на чолі із С.М. Савенком;
- гастроентерології, яку очолювали Н.Б. Щупак і В.А. Трігер, а пізніше – О.І. Самсон;
- ендокринології на чолі з Я.Д. Кіршенблатом;
- ембріотопографії на чолі з М.Г. Туркевичем;
- офтальмології на чолі з Б.Л. Радзіховським;
- водно-сольового обміну та функції нирок на чолі з Б.А. Пахмурним;
- синтезу нових антимікробних речовин, в якій активно працювали В.П. Денисенко, А.І. Лопушанський, В.В. Удовицька, Г.А. Троян, Г.Т. Пісько, С.П. Закривидорога, Г.К. Палій.
Визнання не тільки в Україні, а й за її межами отримали наукові розробки вчених інституту з патології нервової системи, особливо нейроінфекцій (професор С.М. Савенко), психіатрії (професор Г.Ю. Маліс), синтезу декаметоксину, етонію та інших нових антимікробних речовин (професори Г.Т. Пісько, В.П. Денисенко, А.І. Лопушанський, Г.К. Палій), гастроентерології (професори Н.Б. Щупак, В.А. Трігер, О.І. Самсон), ендокринології (професори Я.Д. Кіршенблат, Н.М. Шинкерман, доцент Б.Б. Роднянський), офтальмології (професор Б.Л. Радзіховський), ембріотопографії (професори М.Г. Туркевич, В.А. Малішевська).
У травні 1960 року відбулося перше засідання створеного Обласного історико-медичного товариства з правами юридичної особи, зі своїм статутом, членськими внесками, печаткою, рахунком у ощадбанку. Починають успішно працювати і стають знаними Буковинські (обласні) наукові товариства: терапевтів, хірургів, неврологів і психіатрів, гігієністів, дерматовенерологів, фізіологів та ендокринологів.
Теоретичні та практичні розробки науковців Буковинської неврологічної школи були настільки фундаментальні, що стали основою для проведення у 1968 році на базі Чернівецького медінституту виїзної сесії головного НДІ неврології і психіатрії АМН СРСР. Надалі досягнення наукових шкіл Буковини стали основою для проведення на їх базі Пленуму правління Всесоюзного наукового медичного товариства гастроентерологів (1971), ІV Всесоюзної конференції з проблем водно-сольового обміну і функції нирок (1974), ІІ з’їзду Українського наукового товариства лікарів-лаборантів (1977), ІІІ з’їзду анестезіологів і реаніматологів УРСР (1979), ІІІ з’їзду анатомів, ембріологів і топографоанатомів УРСР (1990).
Цікавий факт. Серед науковців медичних інститутів і науково-дослідних закладів СРСР та України у 50-60 роках утвердилось і тривалий час панувало визнання, що за науковою потужністю та авторитетом у світі професорсько-викладацький склад Чернівецького медінституту значно випереджав більшість медичних вишів України та інших республік тодішнього Союзу.
Лише перелік прізвищ, знаних в тодішній державі й зарубіжжі буковинських науковців, свідчить про обґрунтованість такої думки. Це знамениті невролог С.М. Савенко, офтальмолог Б.Л. Радзіховський, анатоми К.Д. Філатова, М.Г. Туркевич, топоанатом Є.П. Цвєтов, інфекціоністи О.С. Сокол (Тарабан), В.П. Липковський, терапевти В.О. Ельберг, Н.Б. Щупак, М.Ю. Раппопорт, В.А. Трігер, акушери-гінекологи М.К. Венцківський, Л.Б. Теодор, хірурги Є.Р. Цитрицький, О.Ю. Мангейм, В.Л. Хенкін, М.М. Ковальов, С.А. Кац, Л.І. Роман, педіатри О.М. Федорович, П.М. Гудзенко, А.Л. Кравець, гігієніст Ф.А. Баштан, мікробіологи Г.П. Калина, Г.А. Троян, фізіологи Я.П. Скляров, Я.Д. Кіршенблат, патофізіологи І.Г. Федоров, Д.С. Четвертак, Л.М. Очеленко, патологоанатом Н. М. Шинкерман, гістолог І.А. Шевчук, дерматовенеролог З.Н. Гржебін, оториноларингологи М.І. Михалойц, Д.О. Битченко, Г.О. Гладков, фармакологи С.П. Закривидорога, Г.Т. Пісько, психіатри Н.П. Татаренко, Г.Ю. Маліс.
У 1957 році Чернівецькому державному медичному інституту – як тоді було прийнято писати – «рішенням Ради Міністрів СРСР і Центрального комітету КПРС було надане почесне право приймати до захисту кандидатські дисертації за 12 спеціальностями: гігієна, фармакологія, нормальна фізіологія, патологічна фізіологія, нормальна анатомія, патологічна анатомія, терапія, хірургія, нервові хвороби, очні хвороби, акушерство і гінекологія, психіатрія».
У травні 1957 року вперше в історії навчального закладу на засіданні вченої ради було захищено кандидатські дисертації викладачів інституту О.Д. Юхимця, І.М. Рембези, Ю.Ю. Бобика. Всього у 1957-1969 роках захищено 177 дисертацій із НДІ і медінститутів України та інших республік СРСР. Не затверджено ВАКом лише дві. У 1975 році захист кандидатських дисертацій у Чернівецькому медінституті скасовано у зв’язку зі скороченням спеціалізованих вчених рад.
Для тісної взаємодії з місцевими органами охорони здоров’я при обласному відділі у 1944 році було створено науково-методичне бюро на чолі з професором Є. Цитрицьким та консультативне бюро на чолі з професором В.О. Ельбергом. У 1945 році замість названих бюро було створено Єдине наукове медичне товариство Буковини, головою якого обрано професора Володимира Ельберга. Вчені інституту за сумісництвом обіймали посади головних спеціалістів Чернівецької області: хірурга – Є.Р. Цитрицький, терапевта – В.О. Ельберг, акушера-гінеколога М.К. Венцківський, невро-патолога – С.М. Савенко, травматолога – О.Ю. Мангейм.
Спільно з місцевими органами охорони здоров’я науковці інституту ліквідували в краї епідемії висипного (1944) та поворотного (1945) тифів, запобігли епідемії черевного тифу (1945), ліквідували високу захворюваність венеричними хворобами (1944–1948), туберкульозом (1944–1958), ендемічним зобом (1946–1963), зменшили дитячу смертність.
У післявоєнний період, особливо в перші повоєнні роки, гостро постала проблема підвищення кваліфікації практичних лікарів, а разом з нею – гостра необхідність підготовки середнього медперсоналу. У 1946 році в інституті було створено курси (на кафедрі військово-медичної підготовки) та школу (на кафедрі організації охорони здоров’я) підготовки медичних сестер. Курси і школа діяли до 1953 року.
Інститут став центром підвищення кваліфікації лікарів як Буковини, так і сусідніх областей і відіграв ключову роль в удосконаленні їхніх знань. Систематична робота з надання допомоги лікарям області розпочалася у 1950 році. На створених в інституті 3 і 6-ти місячних курсах пройшли спеціалізацію упродовж року перші 18 лікарів.
Основними формами надання допомоги медичним закладам та лікарям були наступні: виїзди в районні та дільничні лікарні для консультації хворих; виступи з лекціями на актуальні теми медицини та фармації; проведення спеціалізації та удосконалення лікарів на 3- і 6 – місячних курсах та підвищення кваліфікації медперсоналу всіх категорій на семінарах, декадниках, переривчастих курсах; впровадження в практику нових методів діагностики та лікування; підготовка медсестер та лаборантів на клінічних та військовій кафедрах інституту; направлення методичних листів у районні медичні заклади, залучення лікарів до науково-дослідної роботи з виконанням та захистом дисертацій; проведення складних хірургічних втручань у районних та дільничних лікарнях області.
Особливо популярними були виїзди науковців інституту в районні та дільничні лікарні з проведенням на місцях так званих «Днів лікаря». Кафедри інституту були закріплені за певними районними та дільничними лікарнями. За планом підібрана група науковців виїздила в закріплений район і працювала там упродовж дня.
Як правило, у День лікаря читали лекцію для всього медперсоналу лікарні і району про міжнародне становище або на атеїстичну тематику. Провідні науковці від кафедр знайомили лікарів з новинами медицини і фармації, актуальними відкриттями медичної науки, новими методами діагностики та лікування. Обов’язково проводилися консультації зі складанням плану лікування тяжко хворих або професорські (доцентські) консультативні обходи. Іноді виконувалися разом із місцевими хірургами планові операції. Такими в більшості були за змістом і формою «Дні лікаря» на місцях з участю науковців медінституту. Для виїздів у районні та дільничні лікарні фахівцям виділявся спеціальний транспорт або літак санітарної авіації. Часто при виїздах у райони відбувалися приємні зустрічі вчителів (вчених інституту) зі своїми учнями (випускниками), що значно оживляло професійне спілкування і обмін думками.
Від 1952 року для корегування допомоги медико-профілактичним закладам Чернівецької та Хмельницької областей при вченій раді інституту створено лікувальну комісію, пізніше названу лікувально-профілактичною. Вона й керувала наданням практичної допомоги органам охорони здоров’я. На засідання комісії запрошувалися керівники і головні спеціалісти облздороввідділів, головні лікарі і спеціалісти районних лікарень.
У 1961 році в інституті створено позаштатний факультет підвищення кваліфікації лікарів. Керівником факультету обрано професора Н.Б. Щупака. На базі клінічних кафедр розпочато підвищення кваліфікації середнього медперсоналу шляхом проведенням лекцій, семінарів, співбесід.
Інформацію підготував: Володимир БІЛОУС, науковець,
Історико-медичний музей БДМУ
