16 травня кафедрою сімейної медицини
проведено зустріч з сімейним лікарем Глибоцького Центру первинної медико-санітарної допомоги Василем Тимківим, який повернувся після річної служби у зоні проведення АТО.
На зустрічі з лікарем-учасником АТО були присутні завідувач кафедри сімейної медицини, професор Лариса Сидорчук, доцент кафедри сімейної медицини-заступник директора коледжу БДМУ з виховної роботи, доцент Оксана Петринич, доцент Тетяна Казанцева, асистенти Аліна Соколенко, Маріанна Сем’янів, викладач коледжу БДМУ Валерія Андрієць, клінічні ординатори кафедри сімейної медицини Юлія Репчук, Олена Новицька, Віталія Гасюк, студенти коледжу БДМУ за спеціальністю «Сестринська справа».
Василь Тимків закінчив БДМУ у 2009 році, потім навчався в інтернатурі за фахом «Загальна практика-сімейна медицина» при кафедрі сімейної медицини БДМУ. Практичну діяльність сімейним лікарем розпочав у 2011 році у сільській місцевості Глибоцького району Чернівецької області. Висококваліфікований та чуйний лікар незабаром стає улюбленцем всього населення на дільниці, його призначають на посаду завідувача амбулаторії у с. Луковиця Глибоцького району. Однак події на Сході України внесли корективи у життя лікаря – навесні 2015 року Василя Тимківа мобілізують. На Луганщині Василь Тимків стає героєм як для солдатів української армії, так і для корінного населення. Школярі місцевої школи пишуть про нього твори.
Лицар з кореня роду
«Василь з маленьким сином ремонтував дитячий велосипед, як біля воріт з’явилися люди у військовій формі й вручили повістку в армію. В армію, так в армію, – подумав про себе, тільки як сказати про це дружині, як уникнути зайвих сліз? Під час вечері мовчки виклав на стіл повістку і, не чекаючи, що скаже дружина, промовив: – Маю йти, Батьківщина в небезпеці, хто, як не я. У мене вже є невеликий досвід.
Чоловік не знав, куди саме закине його доля, але одне знав напевне: він не заплямує пам’яті предків, їх честі. Дід теж захищав країну, і він зобов’язаний продовжити справу діда. До місця призначення їхали через всю Україну. Всі говорили про одне й те ж – війну, про її причини, про потребу захисту, проблеми армії. До Кримського, що на Луганщині, добиралися військовою технікою по бездоріжжю. Кілька днів дали на освоєння, але наказали бути готовими до провокацій з боку ворога. Довго чекати не довелося.
Тривога… Перше зіткнення з ворогом. Враз засвистіли кулі, почали розриватися ворожі снаряди, з’явилися перші поранені. Василь розумів, що треба виважувати кожен крок, бо невідомо, де саме на тебе чатує небезпека. Уже є кілька поранених. Бійці мовчать, намагаються терпіти, міцно зціпивши зуби. Надавши допомогу одному, відтягнув у безпечне місце. По другого довелося повзти самому. Звичайно, було страшно, але обов’язок вимагав діяти. Травми в бійця були надто складні. Ризикуючи власним життям, Василь виніс на собі пораненого з-під шквального вогню терористів. Далі йшла боротьба за життя …Скільки потім буде радощів та вдячності від побратимів, бо одному врятував ногу від ампутації, іншому зупинив кровотечу, третій залишився зрячим. А скількох не раз довелося рятувати тут, на позиції. Лише одному не зміг допомогти. Хоча знав, що з його боку помилок не було, але на душі все одно важко. Втратили бійця. Свою тридцяту весну зустрів у Кримському, яке відірване від цивілізації: нема дороги. Лише військовою технікою можна доїхати до найближчого села Світличного, а звідти добиратися до Лисичанська. Немає й аптеки. Ось тому місцеві мешканці й ідуть до військових медиків по ліки.
По селу пішла звістка про чудового лікаря-рятівника Гнома. Хоча всі дивувалися, чому Гном – велетень, статний, майже два метри зростом і має такий позивний. На вигляд надто скромний і серйозний, стриманий, але наполегливий і принциповий. Коли трапилася біда з місцевим хлопчиком, тринадцятирічним Віталиком, Василь всю ніч сидів біля малого, намагаючись вивести дитину з коми, а потім сам возив до Лисичанської лікарні й там разом з лікарями чаклував біля хлопця. Ось такий мій герой – Василь Тимків з Буковинського щедрого і привітного краю. Він ніколи не скаржиться на умови фронтового життя, самовіддано виконує обов’язок захисника Вітчизни. Старший сержант 24 ОМБР 2 батальйону – цілеспрямований, відданий своїй справі, це людина, яка виборює незалежність держави. Василь Гном – приклад відваги і честі, лицар з кореня роду»
Василь Тимків каже, що війна його загартувала й допомогла набути нових знань і практичних навичок. Він шкодує, що раніше не побував на Донбасі: «Це моя помилка. Свою країну треба знати!» Студентам було надзвичайно цікаво побачити аптечку військового лікаря, спробувати накласти джгут, вони задавали питання і були дуже вдячні Василю, завдяки якому мають можливість спокійно жити на своїй землі.
На завершення зустрічі студентка коледжу БДМУ Ольга Сливка виконала авторську пісню «Я одна із таких людей» – пісню, у якій символічно прослідковується і побажання Василя Тимківа молодим медикам: «Виконуйте добре свою роботу! Це і буде – любити Україну!»
