Сутність парентерального харчування (ПХ) полягає в забезпеченні організму всіма необхідними для нормальної життєдіяльності субстратами,
які беруть участь у регуляції білкового, вуглеводного, жирового, водно-електролітного обміну та кислотно-лужного стану, минаючи шлунково-кишковий тракт. ПХ може бути повним і неповним (частковим). Повне ПХ показано: у передопераційному періоді у хворих з явищами повного або часткового голодування при захворюваннях шлунково-кишкового тракту; у післяопераційному періоді після великих операцій на органах черевної порожнини або ускладненому його перебігу (неспроможність анастомозів, нориці, перитоніт, сепсис); у посттравматичному періоді (важкі опіки, множинні травми); при посиленому розпаді білка або порушені його синтезу (порушені функції печінки, нирок та ін.); при деяких інфекційних (холера, правець, дизентерія) захворюваннях, при нервово-психічних захворюваннях у випадках анорексії. При неповному ПХ зберігається ентеральний спосіб харчування, парантерально вводяться тільки препарати залежно від порушення обміну речовин. Для визначення енергетичних потреб у критичних хворих проводять розрахунок за методом Гарріса-Бенедікта. Отриманий результат множать на стресовий фактор, величина якого залежить від ступеню пошкодження тканин та тяжкості хвороби. Для хворих, що знаходяться в критичному стані, енергетичні потреби складають 30-40 ккал/кг/добу, білка – 0,75-1,5 г/кг/добу.
Компоненти парентерального харчування. Вуглеводи і спирти – є основним джерелом енергії при ПХ, які вводяться у вигляді моносахаридів: глюкоза, фруктоза і у вигляді багатоатомних спиртів – сорбітол і ксиліт. Їх частка в енергопостачанні становить 45-50% від загальної енергії. Найчастіше використовується глюкоза (5,10,20,30 і 40%). Сорбіт і ксиліт використовуються як додаткові джерела енергії з глюкозою, жировими емульсіями і кристалічними амінокислотами. Ксиліт володіє антикетогенною дією і включається в пентозофосфатний цикл без участі Г-6-ФДГ. Жири є найбільш ефективним енергетичним субстратом і вводяться у вигляді жирових емульсій: інтраліпід, ліпофундін, ліповеноз та ін. У теперішній час як джерело азоту використовуються суміші кристалічних амінокислот, цінність яких залежить від оптимального співвідношення замінних і незамінних амінокислот. Використовуються також амінокислотні суміші спрямованого призначення при печінковій і нирковій недостатності. До складу ПХ включають прості і збалансовані сольові розчини, вітаміни. В останні роки почали застосовувати методику парентерального харчування «все в одному» з використанням контейнерів для змішування всіх інгредієнтів. Інфузія проводиться протягом 24-х годин, повільно, не більше 30-40 крапель за хвилину, при періодичному контролю рівня глюкози в крові. Повне ПХ слід призначати тільки в тих випадках, коли відсутня можливість перорального прийому їжі або зондового харчування. Найбільш часті ускладнення повного ПХ: гіпо- і гіперглікемія, кетоацидоз, гіперосмолярність. порушення електролітного балансу, гіпофосфатемія, атрофія кишечнику. Відсутність ентерального харчування веде до дегенеративних змін слизової оболонки кишечнику вже протягом 3-4 днів, при цьому порушується бар’єрна функція кишечнику, що веде до транслокації бактерій у внутрішнє середовище і розвитку гнійно-септичних ускладнень.
Матеріал підготував: доцент кафедри анестезіології і реаніматології В.І.Ротар
