• Українська
  • English
Особливості виховання дітей з захворюваннями нервової системи
Share on facebook
Share on twitter
Share on linkedin
Особливості виховання дітей з захворюваннями нервової системи

Особливості виховання дітей з захворюваннями нервової системи

В даний час проблема ДЦП набуває не тільки медичну, а й соціально-психологічну значущість, так як психомоторні порушення, рухова обмеженість, підвищена дратівливість заважають таким дітям адаптуватися до життя в суспільстві, засвоювати шкільну програму.

 

За несприятливих обставин ці діти не можуть реалізувати свої здібності, не мають можливості стати повноправними членами суспільства. Тому особливо актуальною є проблема корекції негативних проявів дитячого церебрального паралічу.

ДЦП – захворювання незрілого мозку, яке виникає під впливом різних шкідливих чинників, що діють в період внутрішньоутробного розвитку, в момент пологів і на першому році життя дитини. При цьому в першу чергу уражаються рухові зони головного мозку, а також відбувається затримка і порушення його дозрівання в цілому. Тому у дітей, які страждають на ДЦП, зустрічаються найрізноманітніші порушення: рухові, інтелектуальні, мовні, розлади інших вищих кіркових функцій.

Порушення опорно-рухового апарату у дітей можуть бути обумовлені і рядом інших захворювань.

Це наслідки поліомієліту у відновлювальному періоді, різні вроджені та набуті деформації опорно-рухового апарату, артрогрипоз (вроджені множинні викривлення кінцівок з обмеженням або відсутністю рухів в суглобах, міопатія (спадкове захворювання, пов’язане з порушенням обміну речовин у м’язевій тканині).

Практика навчання цих дітей у загальноосвітній школі показала, що особливості психічного та фізичного розвитку не дозволяють їм повноцінно опановувати навчальну програму.

У дітей даної категорії відмічається порушення психомоторного розвитку, що справляє негативний вплив на формування нервово-психічних функцій. Це пов’язано з тим, що рух організму і всі його найважливіші функції – дихання, кровообіг, ковтання, переміщення тіла в просторі – реалізуються в кінцевому рахунку рухом – скороченням м’язового апарату.

Різноманітні рухові порушення у цих дітей обумовлені дією факторів, безпосередньо пов’язаних зі специфікою захворювання. Назвемо деякі з них:

Обмеження або неможливість довільних рухів, що зазвичай поєднується зі зниженням м’язової сили;

Порушення м’язового тонусу;

Поява насильницьких рухів (гіперкінезів), що різко ускладнює виконання будь-яких довільних рухів, а іноді робить їх неможливими;

Порушення рівноваги і координації рухів.

Основні напрямки корекційної роботи з формування рухових функцій передбачає комплексний та системний підхід, що включає медикаментозне, фізіотерапевтичне, ортопедичне лікування, різні масажі, лікувальну фізкультуру, безпосередньо пов’язану з проведенням занять фізичного виховання з розвитком і корекцією рухів.

Навчання дітей з порушеннями опорно-рухового апарату проводиться в спеціальних школах-інтернатах (школах) для дітей з наслідками ураження нервової системи.

Незалежно від ступеня рухових розладів у дітей можуть бути порушення емоційно-вольової сфери, поведінки, спостерігається зниження інтелекту, судомний синдром і порушення зору, зниження слуху.

Для більшості дітей з церебральним паралічем характерні порушення розумової працездатності у вигляді підвищеної стомлюваності. У процесі цілеспрямованої діяльності вони швидко стають млявими або дратівливими, насилу зосереджуються на завданні. У деяких дітей в результаті стомлення виникає рухове занепокоєння. Дитина стає неспокійною, починає посилено жестикулювати, у неї посилюються насильницькі рухи, з’являється слинотеча.

Багато дітей відрізняються підвищеною вразливістю, вони болісно реагують на зауваження, відчувають зміни в настрої оточуючих, у них виникають страхи, нетримання сечі, блювання та інші порушення.

Особливості порушень мови і ступінь її вираженості залежать в першу чергу від локалізації та тяжкості ураження мозку.

Поряд з пошкодженням певних мозкових структур велике значення в механізмах мовних розладів у дітей з церебральним паралічем має вторинне недорозвинення або порушення формування тих відділів кори головного мозку, які найбільш інтенсивно розвиваються вже після народження.

Відставання в розвитку мови у дітей з церебральним паралічем пов’язане не тільки з більш повільним темпом дозрівання, але і з обмеженням обсягу знань і уявлень про навколишній світ, недостатністю предметно-практичної діяльності і соціальних контактів. Помилки виховання можуть ще більше обтяжувати відставання в розвитку мови. Дитина з церебральним паралічем в перші роки життя часто знаходиться в різних лікувальних установах, і якщо педагогічній роботі не приділяється достатньо уваги, то можуть спостерігатися порушення розвитку мови. Крім того, негативний емоційний фон, реактивні стани, які нерідко спостерігаються у цих дітей при їх відриві від матері, стан дезадаптації на нове оточення, створюють несприятливі умови для мовного розвитку.

При вихованні дитини з церебральним паралічем має місце надмірна опіка. Але це не формує у дитини потреби в діяльності і в мовному спілкуванні. Важливе значення в патогенезі мовних порушень у дітей з церебральним паралічем має сама рухова патологія.

Особливістю порушень моторики при дитячому церебральному паралічі є не тільки несформованість довільних рухів, але і збереження вроджених примітивних рухових автоматизмів.

При проведенні логопедичної роботи з дітьми із церебральним паралічем важливо враховувати, що тонічні рефлекси впливають на м’язевий тонус апарату артикуляції.

Якщо дитина сидить, то при проведенні логопедичних занять треба звернути увагу на положення голови: вона повинна знаходитися по середній лінії, не опускатися на груди, не повертатися в сторону і не відкидатися назад. При необхідності правильне положення голови фіксується головотримачем. Треба уникати нахилу тулуба вперед (для цього в ряді випадків необхідне застосування спеціального стільця), перехрещення ніг, приведення стегон, звисання стоп. При проведенні занять важливо, щоб дзеркало і обличчя логопеда знаходилося на рівні очей дитини.

Вибравши положення дитини, після загального розслаблення приступають до масажу і гімнастики.

Виконання будь-яких рухів із зусиллям викликає підвищення м’язового тонусу загальної і мовної мускулатури.

Під час занять не слід вимагати від дитини надмірних зусиль. Розвиток сприйняття і уявлення здійснюється в різних видах діяльності (предметно-практичній, трудовій, образотворчій), в грі. Спонтанна гра обмежена в силу специфіки самого захворювання.

Таким чином, важливою передумовою розвитку і збагачення словника є формування сприйняття і уявлень про навколишні предмети і явища.

Дітей дошкільного віку, а також і більш старших з першим рівнем мовного розвитку навчають розуміти і вимовляти назви навколишніх предметів (частини обличчя і тіла людини; частини предметів побуту та ін.).

Створення сприятливих умов для оптимального фізичного і психічного розвитку та емоційного благополуччя кожної дитини, а також для підвищення його пізнавальної активності, функціональних і адаптивних можливостей – ось чим повинен керуватися кожен вихователь.

Режим життя повинен враховувати рівень психічного розвитку дітей і стан їхнього здоров’я. Він передбачає наступне:

Збільшення терміну прийому дітей в ранкові години (до 8.30).

Збільшення тривалості денного сну при достатньому доступі свіжого повітря.

Суворе дотримання тривалості і організації прогулянок на вулиці.

Творчий підхід до змісту і методиці проведення занять.

Використання кабінетів для психологічного розвантаження дітей і проведення занять, дозвілля і розваг.

Чергування розумової і фізичної діяльності.

Велике значення має і робота із батьками. Вона будується на основі анкетування та бесід, які дозволяють визначити соціальний статус сім’ї і тактику взаємодії з різними категоріями батьків. Головне в роботі з батьками це формування їх активної позиції у вихованні та оздоровленні своєї дитини, подолання байдужості до того, що робиться в навчальному закладі.

Організована таким чином виховна та оздоровчо-корекційна робота позитивно впливає на розвиток дітей, зміцнення їх здоров’я, нормалізацію соціально-адаптивної сфери.

Матеріал підготували співробітники кафедри педіатрії, неонатології та перинатальної медицини БДМУ: професор Нечитайло Юрій, завідувач кафедри та Годованець Олексій, асистент кафедри

Корисно знати