Щорічно 25 квітня в різних країнах світу відзначається незвичайне свято – Міжнародний День ДНК, який визнає важливість молекулярної біології та наукових досягнень, зроблених в цій області.
Така дата була обрана в пам’ять про те, що 25 квітня 1953 року в журналі Nature вчені Джеймс Уотсон і Френсіс Крік спільно з Морісом Вілкінсом і Розалінд Франклін опублікували результати дослідження структури молекули ДНК.
Однак, сама молекула була відкрита набагато раніше. Ім’я першовідкривача ДНК згадується далеко не в кожному підручнику, довіднику чи енциклопедії. Відкриття дезоксирибонуклеїнової кислоти приписується молодому швейцарському лікарю Йогану Фрідріху Мішеру.
У 1869 році, працюючи в Німеччині, він займався вивченням хімічного складу клітин тварин. Об’єктом своїх досліджень він обрав клітини лейкоцитів. З місцевої хірургічної лікарні йому поставляли пов’язки, зняті зі свіжих гнійних ран. Мішер відмивав лейкоцити з тканини бинтів, а потім виділяв із відмитих клітин молекули білків. У процесі досліджень він встановив, що крім білка, в лейкоцитах міститься ще якась невивчена речовина. Вона утворювала осад або пластівці при створенні кислого середовища, а в лужному середовищі осад розчинявся. При дослідженні препаратів лейкоцитів під мікроскопом, Мішер виявив, що в процесі відмивання, від них залишаються одні ядра. На підставі цього, він зробив висновок про те, що невідома речовина міститься саме в ядрах клітин, і назвав її нуклеїном, від латинського слова nucleus – «ядро».
Хімічний аналіз в ті часи був недосконалим, неточним і трудомістким. Повільно, але вірно, вчений провів його і визначив, що нуклеїн складається з вуглецю, водню, кисню і фосфору. Фосфорорганічні сполуки тоді ще були практично не відомі, тому Мішер зробив висновок, що відкрив невідомий науці клас сполук, що містяться всередині клітини.
В 1871 році Мішер разом із своїм вчителем Феліксом Хоппе-Зейлером опублікували ряд статей із результатами власних досліджень та підтвердженням даних про склад і властивості нуклеїнів в журналі «Медико-хімічні дослідження».
Після повернення до Швейцарії, Мішер прийняв пропозицію зайняти місце завідувача кафедрою фізіології в Базельському університеті. Там він продовжив свої дослідження, використовуючи не менш багатий на нуклеїни матеріал – молоки лососевих риб (які і дотепер є актуальним об’єктом наукових досліджень). У 1874-му році Мішер опублікував статтю, в якій стверджував, що нуклеїни, виявлені у молоках лососевих риб, явно пов’язані з процесом запліднення. При цьому він ніяк не пов’язав їх з спадковістю. Вченому здалося, що відкрита ним сполука надто проста, щоб саме в ньому зберігалась вся різноманітність спадкових ознак живих організмів. Існуючі в ті часи методи біохімічного аналізу, ще не дозволяли виявити істотних відмінностей ДНК людини від ДНК лосося і, тим більше розпізнати таку складну структуру, яка і досі повністю не розшифрована.
Матеріал підготувала: доцент кафедри біоорганічної і біологічної хімії та клінічної біохімії Давидова Н.В.
