• Українська
  • English
Стан ротової порожнини при хронічних захворюваннях шлунка в дітей
Стан ротової порожнини при хронічних захворюваннях шлунка в дітей

Стан ротової порожнини при хронічних захворюваннях шлунка в дітей

На сьогодні поширеність карієсу в тимчасовому прикусі складає близько 100%, у змінному – 94-96%, в постійному – 96-98%. Захворювання пародонта вражають близько 98% дорослого населення та до 78-80 % дитячого контингенту.

 

Причинами такої ситуації називають ряд несприятливих чинників та умов, серед яких виділяють погану екологічну ситуацію більшості великих міст та промислових регіонів, зростання вживання легких вуглеводів серед дитячого населення, низьку культуру догляду за порожниною рота у населення, відсутність реалізації загальнонаціональних програм з профілактики стоматологічних захворювань, зниження доступності якісної стоматологічної допомоги, вплив біогеохімічних дефіцитів окремих хімічних елементів та прогресування у дитячого населення частоти хронічної супутньої патології, зокрема уражень шлунково-кишкового тракту. Наявність соматичних захворювань в організмі людини відчутно змінює етіологію і патогенез окремих стоматологічних захворювань.

Впродовж останніх років у структурі дитячої соматичної захворюваності зростає питома вага хронічних захворювань органів травлення неінфекційного походження, таких як хронічних гастродуоденіт, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, хронічний гепатохолецистит, дискінезії жовчовивідних шляхів. За останнє десятиріччя розповсюдженість цих захворювань зросла у середньому на 27% і становить 72,8% на 1000 дитячого населення України. Захворювання травної системи виникають переважно в дітей зі зниженою неспецифічною резистентністю в період найбільш інтенсивних морфофункціональних змін у дитячому організмі. Серед загальносоматичних захворювань дитячого віку значна питома вага уражень верхнього відділу травного каналу, насамперед хронічних гастродуоденітів та рефлюксної хвороби.

Перебіг хронічних захворювань травної системи та часті загострення призводять до порушення всіх видів обміну, зниження імунологічної реактивності, що сприяє розвитку карієсу та запальних змін у тканинах пародонта. За даними різних авторів розповсюдженість карієсу у дітей з хронічними захворюваннями органів травлення (ХЗОТ) сягає 78-100%, а захворювання тканин пародонту – 94-100%. У дітей та підлітків 6-18 років (період змінного прикусу), що страждають на хронічний гастродуоденіт, розповсюдженість та інтенсивність карієсу у середньому в 1,4 рази вища ніж у практично здорових дітей, а хронічного катарального гінгівіту – у 2 рази; поширеність їх зростає як із віком, так і зі збільшенням тривалості перебігу хронічного гастродуоденіту. У порожнині рота переважають процеси демінералізації, відбувається зниження кислотостійкості емалі в 1,4 рази та мінералізуючого потенціалу слини в 1,5 рази. Значно змінюється вміст мінеральних компонентів у ротовій рідині. Найбільш несприятливо перебігає карієс зубів у дітей з хронічними захворюваннями печінки та жовчовивідних шляхів та характеризується високою розповсюдженістю (100%) та інтенсивністю у всіх вікових групах та має декомпенсований перебіг приблизно у 40%. Біохімічними дослідженнями ротової рідини у дітей з хронічними захворюваннями органів травлення встановлено зниження іонізованого кальцію в 2 рази та неорганічних фосфатів у 1,5 рази, підвищення активності кислої фосфатази в 2-3 рази. Виразкові ураження слизової оболонки шлунка перебігають паралельно із метаболічними змінами у тканинах пародонта, інтенсивність яких залежить від індивідуальних особливостей реактивності організму. При виникненні виразок у дванадцятипалій кишці порушуються функції слинних залоз.

Хронічний гастрит і гастродуоденіт трапляється в дітей дуже часто і складає 70-80% по відношенню до інших захворювань травного тракту.

Зміни в порожнині рота при хронічному гастриті в дітей залежать від стану секрет- і кислотоутворювальної функції шлунка. Підвищення кислотності шлункового соку часто супроводжується посиленням виділення слини, гіпертрофією сосочків язика, блідістю і набряком слизової оболонки порожнини рота, катаральним гінгівітом. При зниженій кислотності язик обкладений, сосочки згладжені, характерні: сниження кількості виділення слини, сухість губ, ангулярний хейліт.

Близько третини дітей з хронічним гастродуоденітом скаржаться на неприємний запах з рота, присмак кислого, гіркоту, печіння, сухість, висипання на губах і в порожнині рота. Діти з хронічним гастродуоденітом частіше хворіють рецидивуючими формами стоматиту, герпетичним ураженням губ, різними формами хейліту, гінгівітом. Сухість, лущення, гіперемія червоної облямівки губ відзначаються у 53-70% хворих дітей та є наслідком полігіповітамінозу, особливо групи В.

Найбільш характерними змінами слизової оболонки порожнини рота у дітей з хронічним гастродуоденітом є набряклість, петехії, посилення судинного малюнка слизової оболонки (78-96% дітей). Для переважної більшості ще характерна обложенность язика, часто зустрічаються ділянки десквамації епітелію («географічний язик»).

Виявлені патологічні зміни – результат морфологічних і функціональних порушень м’яких тканин порожнини рота і малих слинних залоз, внаслідок порушення трофіки слизової оболонки порожнини рота, обміну речовин у ній, вітамінної недостатності.

Тверді тканини зубів у дітей з даним захворюванням є більшою мірою вразливими до карієсу внаслідок як незадовільною гігієни, так і більш агресивної (кислої) середовища порожнини рота.

У 54-71% дітей з хронічним гастродуоденітом виявляється простий маргінальний гінгівіт легкого та середнього ступеня тяжкості.

План лікувально-профілактичних заходів у хворих з гастродуоденальної патологією складається з лікування захворювань ШКТ поєднано з лікуванням ротової порожнини. При захворюваннях шлунково-кишкового тракту досить часто рекомендуються часті прийоми їжі в малому об’ємі, що значно підвищує ймовірність прогресування карієсу і вимагає ретельної гігієни після кожного прийому їжі з використанням зубних паст з фтором і антисептичними добавками.

Слід зазначити, що прийом антихолінергічних препаратів призводить до зниження кількості і, отже, якості слини, що підвищує ймовірність ризику розвитку карієсу, роблячи професійну профілактику досить значущою процедурою.

Матеріал підготувала: к.мед.н., асистент кафедри педіатрії та медичної генетики Остапчук Валентина Григорівна

Корисно знати