Бібліотека – це той храм, де завжди народжується і зберігається духовність.
Пам’ятаймо, що у давнину бібліотеку називали «дім життя», «притулок мудрості», «аптека для душі».
Щороку 30 вересня відзначається Всеукраїнський день бібліотек. Це свято встановлено в Україні Указом Президента України від 14.05.1998 р. № 471/98, враховуючи великий внесок бібліотек України у розвиток вітчизняної освіти, науки і культури, необхідність дальшого підвищення їх ролі у житті суспільства.
Бібліотеки – один з інструментів нашої цивілізації, який вже багато століть доводить свою ефективність в процесах збереження, накопичення і передачі людських пізнань.
Вважається, що вперше аналоги сучасних бібліотек з’явилися ще близько 2,5 тис. років до нашої ери на Сході. Це були зібрані в одному з древніх вавілонських храмів міста Ніппур глиняні таблички на яких їх сучасники закарбували важливу для них інформацію для наступних поколінь.
У часи, коли люди на території давньої України лише вчилися читати, книги були без перебільшення чимось святим. Пошана до джерел мудрості у Київській Русі була великою. Їх створювали, наче храми, а відкриваючи першу сторінку, хрестились, наче до ікони. На виготовлення однієї книги ішли місяці, а то й роки. Майстерно вимальовані буквиці створювали одночасно текст і картину. Поряд із літерами красувались ілюстрації-мініатюри, малювати які довіряли спеціально навченим художникам. Матеріалом для сторінок давньоруської книги служив пергамент. Шкіру цілого стада молодих телят попередньо обробляли, перетворюючи на матеріал для одного лише екземпляру. Золото, срібло та дорогоцінне каміння оздоблювало стародавні рукописні книги. По завершенні роботи над книгою її освячували, як освячують ікону чи дім.
У Київській Русі перші бібліотеки стали відкривати після прийняття християнства. Це були церковні бібліотеки, серед яких у той час найбільшою вважалася бібліотека Києво-Софійського собору, заснована князем Ярославом Мудрим. У «Повісті минулих літ» про неї згадується під 1037 роком. Бібліотека Києво-Софійського собору є не тільки першою на наших землях державною бібліотекою, а й унікальною пам’яткою суспільного життя та літературно-публіцистичної творчості; складовою церковнослов’янської писемності, книжної культури середньовіччя, артефактом збереження та використання документальної пам’яті східного християнства.
У цій бібліотеці зберігалося понад дев’ятсот книг, що були виготовлені тоді виключно вручну. Для середньовіччя це була грандіозна праця і надалі в майстернях при Софійському соборі робилися книги, які увійшли в основу інших бібліотечних зібрань, наприклад, бібліотеки при Печерському монастирі, яка стала найбільшим з кінця ХІ століття центром культурного життя в Київській Русі.
Щодо книжок бібліотеки, літопис наголошує на винятково церковному їх спрямуванні. Очевидно, більшість із них справді були церковними, адже потреба в них диктувалася поширенням на Русі християнства. Одначе поряд з церковними перекладалися, очевидно, й книжки, що містили відомості зі світової історії, географії, астрономії, філософські та юридичні трактати, публіцистичні твори. Саме вони послужили основою для перетворювання Софії Київської на центр літописання і передової думки.
У Софії Київській було укладено перший літописний звід 1037-39 років, написано і проголошено знамените «Слово про Закон і Благодать» київського митрополита Іларіона, створено «Ізборник Святослава», написано «Послання до Смоленського пресвітера Фоми» київського митрополита Климента Смолятича, Знайомство з творами Іларіона і Климента Смолятича переконує в тому, що їм були відомі основні положення філософських вчень Платона, Арістотеля та інших філософів давніх часів.
З тих часів збереглися лічені екземпляри бібліотеки Софії. Найвідоміші: Остромирове євангеліє (1056-1057 р.), два Ізборники (1073, 1076 рр.), Мстиславове євангеліє XII ст., Рейнське євангеліє (яке донька Ярослава Мудрого Анна вивезла до Франції з Києва). Від того часу всі королі Франції, аж до Людовика XIV складали присягу в катедральному соборі Реймса з рукою на Євангелії.
Та чи не найбільша заслуга Ярославової бібліотеки та переписувальної майстерні при ній в тому, що книги, які вийшли звідти стали основою для інших бібліотек, послужили справі поширення писемності на Русі. Було створено велику бібліотеку Печерського монастиря, який з кінця ХІ ст. стає центром руської книжності. У різних куточках великої держави виникають бібліотеки, створюються літописні ізводи, літературні твори.
На жаль ніхто так і не знає, чи існують досі книги Ярослава Мудрого. З тих часів немало було воєн, пожеж та інших лих. Бібліотека могла згоріти під час захоплення монголо-татарськими військами Києва 1240 року, які підпалили місто. Могла бути розграбована та розкинута по усіх куточках світу. Та все ж вчені цілком допускають версію, за якою історичні книги досі зберігаються у надрах київських земель. Катакомби стародавніх храмів, глибинні печери та підземелля із цілковитою вірогідністю могли слугувати надійною схованкою колекції.
Хоч дискусії тривають, та більшість вчених все ж вважають існування бібліотеки Ярослава Мудрого історичним фактом. Він заблудився в старовинних рукописах та поміж десятка легенд. Але шукачі скарбів вірять, що у майбутньому комусь таки пощастить розшукати староруські фоліанти з колекції Ярослава – один із найбільших скарбів давньої України.
Інформацію підготувала бібліотекар І кат. Світлана Тулевська