Слово «паліатив» походить від латинського «pallium», що означає «плащ», «покривало». У цій метафорі можна розпізнати зміст і філософію паліативної допомоги: оточити людину турботою, захистити людину від несприятливих обставин, не долати їх, а знайти спосіб почуватися в них максимально комфортно.
Паліативна допомога в першу чергу стосується супроводу пацієнта наприкінці життя: полегшення болю та комфорту на останніх етапах життя.
Всесвітня організація охорони здоров’я дає таке визначення: паліативна допомога – це підхід, що допомагає покращити якість життя пацієнтів та членів їхніх сімей, що стикаються з проблемами смертельного захворювання, шляхом запобігання і полегшення страждань завдяки ранньому виявленню, ретельній оцінці й лікуванню болю та вирішенню інших фізичних, психосоціальних та духовних проблем.
Паліативна допомога:
- полегшує біль та інші симптоми;
- вважає, що смерть є нормальним природним процесом;
- не має наміру прискорювати чи відкладати смерть;
- об’єднує психологічні та духовні аспекти догляду за пацієнтом;
- забезпечує систему підтримки для допомагати пацієнтам бути максимально активними до кінця життя;
- забезпечує систему підтримки для родичів пацієнтів під час хвороби та тяжкої втрати;
Виділяють наступні види паліативної допомоги:
- Медичний супровід.
- Підтримку психологічного характеру.
- Соціальну допомогу.
Паліативну допомогу надають пацієнтам з обмеженою тривалістю життя та невиліковними прогресуючими захворюваннями, які не піддаються лікуванню сучасними методами та засобами, що супроводжуються вираженим больовим синдромом, тяжкими порушеннями життєдіяльності та потребують медичної допомоги, догляду, психологічної підтримки. Паліативну допомогу можна надавати вдома чи в лікарні в будь-якому віці та на будь-якій стадії невиліковної хвороби. Головна мета паліативної допомоги – покращити якість життя пацієнтів, полегшити їхні страждання та підтримати їхніх близьких, піклуючись про їхню гідність. Важливо те, що вона базується на цілісному принципі: єдності всіх вимірів людини – фізичного, інтелектуального, емоційного, соціального та духовного. Діагноз не повинен приховувати особистість пацієнта. Допомога має включати, крім медичної, психологічну, соціальну та духовну підтримку.
Дізнаючись про невиліковне захворювання, пацієнти мають психологічні проблеми, починаючи від стресу та тривоги за здоров’я й аж до екзистенційної кризи та переусвідомлення власного Я. Значна частина хворих постають перед труднощами, що впливають на якість життя та на перебіг самого захворювання, і потребують фахової допомоги. Психотерапія може бути застосована для коригування дезадаптивної поведінки, переосмислення, пошуку та прийняття оптимальних рішень; стабілізації емоцій, регуляції тривоги, прийняття втрати (надій, працездатності, мобільності); покращення чи підтримки якості життя, налагодження соціальної підтримуючої взаємодії, профілактики коморбідних психічних розладів.
Одним із ефективних методів психологічної корекції у даних хворих є когнітивно-поведінкова терапія (КПТ). КПТ використовується в індивідуальному, сімейному та груповому форматах. Також існують «автономні формати» – коли пацієнт/клієнт використовує книги, психоосвітні відео – та аудіо матеріали, мобільні додатки чи інтернет-ресурси для опанування власних навичок психотерапевта. Усі форми КПТ ефективні у паліативних пацієнтів. Однак, варто враховувати особливості кожного випадку окремо, щоб вибрати найкращий формат або їх комбінацію. Індивідуальні консультації можуть бути коротшими та частішими, ніж традиційні. Групові заняття потребують додаткової організації (за умови, що пацієнти мобільні). Вони можуть мати психопедагогічну, корекційну, тренувальну та релаксаційну функції. Зокрема, добре знаходити нові адаптивні значення в малих групах, тренувати комунікативні навички, впевненість у собі, практикувати медитацію, співчуття та турботу про себе.
Підготувала доцент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології Світлана Савка.
