Фізіологія – наука, що вивчає функції живих організмів, їх окремих систем, органів, тканин і клітин, які забезпечують взаємодію організму з оточуючим середовищем, його поведінку в різних умовах існування, а також індивідуальний розвиток.
Першу анатомо-фізіологічну школу у найстарішому в Україні Львівському університеті який був відкритий в 1784 році очолили Я. Костржевський і Т. Седей. З 1895 р. кафедрою фізіології керував А. Бек (1863-1942), роботи якого були присвячені електричним явищам центральної нервової системи. Медико-фізіологічну школу Одеського університету відкритого 1865 році прославив лауреат Нобелівської премії І.І. Мечников – автор клітинної (фагоцитарної) теорії імунітету; Б.Ф. Веріго (1860-1925) – автор “катодичної депресії Веріго” і “ефекту Веріго” – здатності крові зв’язувати вуглекислий газ. З відкриттям у 1841 р. медичного факультету при Київському університеті Святого Володимира в Україні почала інтенсивно розвиватись фізіологія. Перші наукові дослідження були проведені першим завідувачем кафедри фізіології E.Е. Мірамом (1841-1862) – учнем К. Бернара і Ф. Мажанді. Вони були присвячені фізіології розвитку зародка і пологової діяльності. Серед фундаторів Української фізіологічної школи, які зробили великий внесок у розвиток вітчизняної та світової фізіології безперечно можна віднести таких вчених як В.Я. Данилевський, В.Ю.Чаговець, Г.В.Фольборт, Я.Д.Кіршенблат, В.В. Фролькіс, П.Г. Костюк та ін.
В.Я. Данилевський (1852-1939) – видатний фізіолог, фундатор ендокринології та порівняльної паразитології в Україні. Одним з перших зафіксував наявність електричних явищ у головному мозку, що згодом покладено в основу енцефалографії. Започаткував фізіологічне дослідження гіпнозу. Доктор медицини (1877), ординарний професор кафедри фізіології медичного факультету Харківського Імператорського університету (1886–1909). Ініціатор створення Органотерапевтичного інституту у м. Харків (1919). Ініціатор створення Українського інституту праці (нині – Харківський інститут гігієни та професійних захворювань). Академік АН УРСР (1926). У науковому доробку вченого – понад 200 праць.
В.Ю.Чаговець (1873-1941) український фізіолог, один із фундаторів електрофізіології. Академік АН УРСР (1939). Його праці присвячені питанням застосування теорії електролітичної дисоціації, запропонованої Сванте Арреніусом (шведським фізиком, хіміком та астрофізиком; професором Стокгольмського університету); виявлення фізико-хімічного характеру електричних потенціалів у живих тканинах та механізму їх електричного подразнення; застосування математичних методів у біології, електронаркози тощо. Приділяв багато уваги виготовленню в Україні електрофізіологічної апаратури.
Г.В. Фольборт (1885-1960) – український фізіолог, учень Івана Павлова, академік АН УРСР (з 1951), наукові дослідження академіка присвячені проблемам фізіології вищої нервової діяльності, травлення та фізіології процесів втоми і відновлення. У результаті проведених досліджень були отримані цінні дані для розвитку науки, клініки і дієтології. У перших роботах з фізіології травлення Г.В. Фольборт за допомогою розробленого ним методу подвійної жовчної фістули спостерігав за виходом жовчі у дванадцятипалу кишку під час травлення і натщесерце у однієї й тієї ж тварини. Він довів, що у голодної тварини вся жовч поступає з печінки у жовчний міхур, а після прийому їжі – до кишківника. Також Фольборт відкрив наявність грмону секретину в кишковому соку.
Я.Д.Кіршенблат (1912-1980) – український радянський ентомолог, паразитолог, ендокринолог, фізіолог. Відкрив нову групу біологічно активних речовин. Доктор біологічних наук, професор. Завідувач кафедри фізіології людини Буковинського державного медичного університету (БДМУ). Дослідження Я. Д. Кіршенблата здійснювались у трьох основних напрямах: паразитологія, ентомологія і ендокринологія. Він вніс зміни у класифікацію стьожкових червів, описав нові види цих тварин, що паразитують на закавказьких гризунах, вивчив поширення і фізіологію гельмінтів Грузії та Вірменії. Обґрунтував виділення особливої групи біологічно активних речовин, яким він дав назву «телергонів» (1957). Було переконливо показано наявність хімічного передавання ними інформації у рослин, тварин, людини і запропоновано детальну класифікацію цих сполук (1958). Основним напрямом досліджень Я.Д. Кіршенблата була ендокринологія, зокрема особливості будови і функціонування статевих залоз, їх вплив на організм. Разом з учнями він енергійно розвивав революційну гіпотезу про регуляторну дію гіпоталамуса на ендокринні залози. Нині ті припущення одержали безперечне підтвердження. Також він вивчав кортикостероїдні гормони надниркових залоз, гіпофізу і яєчників, лікування розладів менструального циклу. При кафедрі фізіології вчений створив лабораторію електрофізіології мозку (1966). Одним з практичних результатів праці Я. Кіршенблата стала розробка гормональної діагностики вагітності на 7-14 тижнях. Ідея і розроблена методика знайшли застосування не в акушерстві, а у рибництві для штучного розведення осетрових та костистих риб. Портрет Якова Давидовича занесено до галереї фундаторів наукових шкіл Буковинського державного медичного університету, заснована щорічна студентська стипендія імені професора Я.Д.Кіршенблата.
В.В. Фролькіс (1924-1999), відомий фізіолог, академік ним розроблено адаптаційно-регуляторну теорію старіння, створено уявлення про механізми антистаріння, висунуто гіпотезу про генно-регуляторний механізм розвитку вікової патології. На цій основі вченим сформульовано концепцію генно-регуляторної терапії. В.В. Фролькісом проаналізовано нейрон-гуморальні та мембранні зміни у процесі старіння. Він відкрив новий клас внутрішньоклітинний регуляторів (інверторів), запропонував нові підходи до експериментального продовження життя.
П.Г. Костюк (1924-2010) – український фізіолог, нейрофізіолог, біофізик, академік НАН України, АМН України, РАН, директор Інституту фізіології імені Богомольця НАН України, засновник Міжнародного центру молекулярної фізіології НАН, перший директор та завідувач кафедри Київського відділення МФТІ, Голова Верховної Ради УРСР у 1985-1990, Герой України. З 1958 року він незмінно очолював відділ загальної фізіології нервової системи інституту фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України. З 1960 до 1961 за запрошенням майбутнього лауреата Нобелівської премії Джона Екклса працював у Австралійському національному університеті в місті Канберра в лабораторії нейробіології. В Австралії П. Костюк досліджував механізми синаптичного гальмування при рефлекторній роботі мозку за допомогою мікроелектродів. У Києві під керівництвом Костюка проводились важливі роботи з дослідження ролі іонів кальцію в нервовій сигналізації. За участі Костюка розробляли нові методики дослідження поодиноких клітин, внутрішньоклітинної перфузії, відкрили нові іонні канали і властивості клітинної мембрани. Академіка Костюка визнали у світі як одного із засновників клітинної фізіології нервових клітин.
За останній час вітчизняними фізіологами досягнуто значних успіхів завдяки запровадженню мікроелектродної техніки. Вимірювання внутрішньоклітинних потенціалів дозволило «заглянути» в світ нейронних процесів, особливо в механізм синаптичної передачі, тобто передачі збудження з однієї нервової клітини на другу, з чутливої клітини на нервову.
Кандидат медичних наук, доцент
кафедри фізіології ім. Я.Д. Кіршенблата Світлана АНОХІНА
Старший лаборант кафедри фізіології
ім. Я.Д. Кіршенблата, викладач коледжу БДМУ Марія МОТРУК
