20 травня в Україні відзначається професійне свято – День науки, встановлене Указом Президента. З нагоди свята співробітниками кафедри педіатрії, неонатології та перинатальної медицини проведено ряд тематичних заходів.
25 квітня проведено круглий стіл доцентом кафедри Попелюк Н.О. зі студентами 5 та 31 груп 3 курсу медичного факультету №1, який присвячений розробці нових методів діагностики вад плоду.
Доповідь підготував студент Фрідріх Олег. Він розповів про новий неінвазивний тест, здатний виявити такі вади як синдром Ангельмана і синдром Дауна. До обговорення долучились усі студенти.
Допологовий неінвазивний генетичний тест
Дослідники заявили про можливість розробки допологового неінвазивного генетичного тесту, заснованого на рідкісних фетальних клітинах, які присутні в крові матері. Результати дослідження були опубліковані в Prenatal Diagnosis.
«Ці фетальні клітини були вперше вивчені при зверненні вагітних жінок понад 40 років тому, і вже тоді вчені сподівалися, що в майбутньому буде можливість використовувати ці клітини для пренатальної діагностики», – сказав автор дослідження доктор Артур Беадет (Dr.Arthur Beaudet).
Технологія змінювалася впродовж багатьох років. Акцент, в більшості випадків, робився на розробку методів аналізу ДНК клітин, щоб отримати більш повну генетичну інформацію про плід. З появою технології Rare Cyte, що ідентифікує і витягає рідкісні циркулюючі клітини, з’явилася можливість їх вивчити. Хоча інші неінвазивні методи генетичного тестування на даний час широко представлені, як безклітинне тестування ДНК плоду, але вони мають свої обмеження.
Методом безклітинного ДНК- тестування не можливо надійно виявляти дуже малі зміни в геномі плоду, зокрема делецію генів, яка може призвести до руйнівних захворювань, таких як синдром Ангельмана і синдром Дауна. Беадет передбачає, що тест зможе стати однією з форм пренатальної діагностики, тим самим замінивши інвазивні методи такі, як амніоцентез і хороцентез.
“Наша мета в цьому проекті була спрямована на визначення можливості збору трофобласта крові матері в достатній кількості для подальшого генетичного аналізу”, – сказав Беадет. “Ми показали, що ми можемо відновити від 3 до 10 або більше клітин плоду і проаналізувати їх різними способами, в тому числі провести ДНК-дослідження наступного покоління. В даний час робоча група може обробляти тільки від 5 до 10 проб в тиждень на дослідницькій основі. Вона зосереджена на збільшенні кількості проб для використання тесту в якості рутинного клінічного дослідження. Ця робота перемістила новий пренатальний генетичний тест ближче до клініки і тест може стати доступним протягом одного-двох років».
Ефект плацебо
21 квітня доцентами кафедри Попелюк Н.О. та Нечитайло Д.Ю. проведено круглий стіл зі студентами 5 групи 3 курсу медичного факультету №1. Основна доповідь присвячена ефекту плацебо підготовлена студентом Миколою Напорою.
Плацебо (лат. placebo – я сподобаюся) – індиферентні речовини, що застосовуються при клінічному випробуванні ліків для виключення психотерапевтичного ефекту. Їм надається найбільшу схожість з випробуваними препаратами за кольором, смаком, запахом; вони використовуються в тій же лікарській формі (таблетки, пігулки та ін).
Це особливо важливо при оцінці даних, заснованих переважно на суб’єктивних відчуттях. Феномен поліпшення стану внаслідок застосування такого препарату називають ефектом плацебо.
Цей ефект відстежується при ряді психічних захворювань, больовому синдромі, бронхіальній астмі, хворобі Паркінсона, синдромі подразненого кишечника, ішемічній хворобі серця та артеріальній гіпертензії. Використовується як контрольний препарат у клінічних випробуваннях нових лікарських препаратів, у процедурі кількісної оцінки ефективності ліків. Одній групі піддослідних дають препарат, що тестується, перевірений на тваринах, а іншій – плацебо. Ефект від застосування препарату має достовірно перевищувати ефект плацебо, щоб препарат вважався діючим.
Плацебо використовується також для вивчення ролі навіювання у дії лікарських препаратів. Типовий рівень позитивного ефекту плацебо у клінічних випробуваннях у середньому становить 5-10 %, при цьому його сила залежить від виду захворювання. Під час проведення більшості випробувань виявляється і негативний плацебо-ефект (ефект ноцебо): 1-5 % пацієнтів відчувають деякий дискомфорт від прийому плацебо (хворий вважає, що у нього алергія тощо). Ефект від застосування плацебо не є таким же надійним, як ефект від використання справжніх ліків.
Плацебо за рахунок плацебо-ефекту може приводити до деякого суб’єктивного поліпшення стану, але при цьому вкрай рідко зупиняє процес. Історія застосування плацебо в клінічній медицині почалася давно. Вперше плацебо згадане у медичному сенсі у XVIII столітті. Відомий лікар Матвій Мудров, який жив в XVIII-XIX століттях, використовував золотий та срібний порошки, які полегшували біль пацієнтів. І тільки після смерті доктора з’ясувалося, що головним компонентом цих порошків була перемелена крейда.
Сьогодні плацебо використовується в різних ситуаціях
По-перше, плацебо застосовують, щоб полегшити біль пацієнта, коли ефективні препарати недоступні.
По-друге, його призначають для можливого поліпшення стану, коли немає впевненості в ефективності призначеного препарату.
По-третє, використовують через незнання – коли лікар призначає лікарський препарат і впевнений у його ефективності. Третя ситуація найнебезпечніша, тому, що на перший погляд безпечні препарати можуть мати приховані побічні ефекти, які проявляються через тривалий час.
У реалізації ефекту плацебо задіяна велика кількість різних нейрофізіологічних механізмів: ендокринні, ендорфінові тощо. При застосуванні плацебо активуються окремі області головного мозку. Задіюється поєднання психічних і неврологічних механізмів. При цьому навіювання грає важливу роль.
В одному з досліджень пацієнтів з мігренню поділили на дві групи. В першій групі давали плацебо, але говорили, що це препарат від мігрені. В іншій групі давали реальний засіб від головного болю, але говорили, що це плацебо. Різниці в ефективності не було. Тобто слова лікаря про те, пацієнт отримує сильні ліки, діяли так само ефективно, як фармацевтичний препарат per se.
Натомість, при отриманні спеціального етиопатогенетичного препарату, ефективність в аспекті ліквідації синдрому головного болю збільшувалася на 50%. Цікаво, що плацебо виявляється більш ефективним при парентеральному введенні. Знеболюючу дію плацебо при тій же мігрені буде вищою на 7%, якщо лікар робить ін’єкцію, а не пропонує препарат у таблетованій формі. І ціна препарату теж грає роль: якщо сказати хворому, що ліки, які насправді є плацебо, коштує дорожче, то воно виявляється більш ефективним. Переконання грає дуже важливу роль.
Плацебо більш дієве при станах зі зниженням якості життя внаслідок порушення психіки та вираженого болю. Ефект плацебо застосовувався під час Другої світової війни. При нестачі ліків солдатам під виглядом морфію вводили фізрозчин для зменшення відчуття болю. В недавньому інтерв’ю британські вчені відзначили, що неявне плацебо, тобто плацебо, яке призначається, коли лікарі сумніваються в ефективності препарату, призначали близько 97% докторів, а чисте плацебо, тобто той самий умовний фізрозчин, призначали 12% британських лікарів. Серед слов’янських лікарів чисте плацебо ще більш популярне. Це пояснюється тим, що люди колишнього СНГ вважають, що ефективне лікування в клініці обов’язково повинно бути пов’язане з парентеральним введенням лікарських препаратів.
Ступінь прояву ефекту плацебо залежить від сугестивності людини й зовнішніх обставин «лікування» – наприклад, від зовнішнього вигляду плацебо, його ціни і загальної складності отримання «ліків» (що так само викликає небажання індивіда приймати помилку про марність витрачених зусиль, грошей), ступеня довіри лікареві, авторитету клініки.
