Реактивні артрити – запальні стерильні (негнійні) захворювання, які розвиваються після гострої кишкової або урогенітальної інфекції у генетично схильних осіб і належать до групи спондилоартритів.
Раніше вважалось, що дане захворювання – це стерильне запальне захворювання, що виникає після певної інфекції в результаті імунних порушень, при цьому сам мікроорганізм і його антигени в порожнині суглоба не виявляються. Зараз у суглобових тканинах виявлять антигени мікробів (ієрсиній, сальмонел, хламідій) і мікроорганізми, здатні до розмноження на культурі тканин. Таким чином, межі між інфекційним і реактивним артритом розмиті, а сам термін «реактивний артрит» використовують з обережністю.
Частота розвитку урогенітальних артритів становить 4,6 випадку на 100 тис. населення, постентероколітичних – 5,0. Хвороба розвивається переважно у віці 20-40 років, але може виникати у дітей і літніх осіб. На урогенітальний реактивний артрит частіше хворіють чоловіки, на ентерогенний – однаково як чоловіки, так і жінки.
Клінічні прояви захворювання виникають на 1-4 тижні хвороби. У 10% пацієнтів інфекція може проходити в стертій або прихованій формі.
Особливостями суглобового синдрому при реактивному артриті є:
перші симптоми артриту з’являються в проміжок від 3 днів до 2 міс після кишкової або сечостатевої інфекції;
перебіг артриту гострий, кількість уражених суглобів обмежена; у 85% хворих спостерігається моно- та олігоартрит. Типовим є асиметричний характер ураження;
в усіх випадках має місце ураження суглобів нижніх кінцівок (за винятком кульшових). Спочатку уражаються колінні, гомілкові, плеснефалангові суглоби. Пізніше приєднується ураження суглобів верхніх кінцівок та хребта;
у 50% випадків спостерігається ураження плеснофалангових суглобів великих пальців стоп; зрідка уражуються інші плеснефалангові суглоби та міжфалангові суглоби пальців стоп, суглоби заплесни;
нерідко розвиваються дактиліти одного або декількох пальців стоп (частіше – перших) зі сосископодібною деформацією;
внаслідок включення в запалення суглобів заплесни та зв’язок швидко формується плоскостопість («гонорейна стопа»);
у 20-25% хворих розвиваються ентезопатії, які супроводжуються болем та припухлістю у місці уражених ентезисів;
найбільш характерним варіантом ентезопатії є підошовний апоневрозит, ахіллобурсит, сосископодібна дефігурація пальців, трохантерит. Проявом ентезопатії також є симфізит, синдром передньої грудної стінки;
при хронічному перебігу зменшується кількість уражених суглобів, збільшується вираженість сакроілеїту, ентезопатії стають стійкими та рефрактерними до лікування;
на початку хвороби ознаки ураження хребта відзначають у 50% хворих: має місце біль у нижній частині хребта, крижово-клубових з’єднаннях, обмеження рухів хребта, ранкова скутість та спазм паравертебральних м’язів;
Позасуглобові прови реактивних артритів:
загальні симптоми: субфебрильна лихоманка, зменшення маси тіла;
очі: кон’юктивіт (у 60% хворих), передній увеїт;
слизові оболонки: безболісні виразки ротової порожнини;
шкіра: кератодермія, ураження нігтів; вузлувата еритема (Yersinia);
серце: перикардит, аортит, аортальна недостатність, блокада серця;
ШКТ: інфекційний або асептичний ілеїт (коліт);
сечостатева система: кільцеподібний баланіт, інфекційний або асептичний уретрит, простатит, цистит, сальпінгіт.
інші: нейропатія, нефропатія, амілоїдоз нирок, тромбофлебіт.
Лікування направлено на ліквідацію інфекційного агента, повне видужання або досягнення стійкої клініко-лабораторної ремісії.
Профілактика.
Специфічна профілактика даного захворювання не розроблена. Основна направленість первинної профілактики – попередження розвитку захворювання: здоровий спосіб життя; слідкувати за харчуванням (вживати в їжу тільки свіжі і правильно оброблені продукти); санація хронічних бактеріоносіїв; дотримання заходів санітарії і гігієни статевого життя; обмеження статевих контактів, використання презервативів; своєчасна діагностика та адекватне лікування хворих; профілактика реінфекцій та суперінфекцій.
Вторинна профілактика
попередження рецидивів захворювання: здоровий спосіб життя; дотримання заходів санітарії і гігієни статевого життя; клініко-лабораторний контроль після першого нападу артриту має бути проведений через 1 та 3 міс, в подальшому (при нормальних показниках) – кожні 6 міс протягом 3-ох років; при сальмонельозному реактивному артриті – щомісячний посів калу при 3-х місячному спостереженні; за необхідності – щорічні обстеження (загальний стан пацієнта, лабораторні тести активності запалення, стану імунної системи); виконання рекомендацій лікаря-ревматолога.
Не займайтесь самолікуванням. Реактивний артрит – патологія, яка потребує тривалого лікування. Тому, дотримуйтесь рекомендацій щодо профілактики, щоб не допустити розвитку подібної проблеми.
Матеріал підготували: завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб професор Тетяна Ілашук, асистент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб Людмила Мікулець
