• Українська
  • English
Не на своєму місці або про «синдром самозванця»

Не на своєму місці або про «синдром самозванця»

Ви коли-небудь відчували, що всі інші знають, що роблять, а ви ані в гадці? Ви щиро вірите, що ваші успіхи – це удача і випадковість, а ваші невдачі – повністю ваша провина? Вам цікаво, коли вже хтось виведе вас на чисту воду? Якщо ваша відповідь “так”: привіт, і ласкаво просимо до «клубу самозванців».

Тож давайте розбиратися що відбувається у вашому мозку, коли ви відчуваєте себе шахраєм, і як спробувати пережити ці почуття.

Синдром самозванця (імпостер синдром, феноменом самозванця або синдромом шахрайства) – це термін, що описує психологічний досвід відчуття, що ти не заслуговуєш свого успіху. Цей стан не є психічним розладом, але почуття фальшивості може бути пов’язане з тривогою та депресією.

Синдром самозванця, як правило, частіше зустрічається у тих, хто має високі успіхи і пов’язаний з неможливістю цілком сприйняти свої досягнення. Люди відчувають синдром самозванця по-різному, але є деякі загальні ознаки:

  1. Перфекціонізм – не визнання успіху, тому що ви можете зосередитися лише на вадах
  2. Перепрацьовування – також може бути пов’язане з перфекціонізмом, а також способом уникнення закінчення проєкту чи продукту, який буде оцінений
  3. «Підривання» ваших досягнень – виділяєте на свої помилки перед тим, як остаточно прийняти успіх, зволікаєте і залишаєте справу до останньої хвилини, коли потрібно з поспіхом закінчувати
  4. Страх невдачі – відкладати початок чогось, уникати прийняття нових викликів і небажання просити про зворотний зв’язок, оскільки ви не можете зіткнутися з потенційною невдачею
  5. Знецінення похвали – виокремлення чужих внесків у вашому успіху, припускаючи, що дана похвала підроблена або перебільшена

Це може вплинути на всіх людей у всіх аспектах життя, але більшість досліджень синдрому самозванця зосереджені на досвіді у сфері роботи та навчання.

Чому мозок робить це зі мною? Одна з причин, через яку ми швидко бачимо свої недоліки в наших досягненнях, полягає в тому, що наш мозок напружено фокусується на негативних речах. Людський мозок зазвичай не фокусується на хороших речах, оскільки хороші речі не можуть нам нашкодити. Натомість він зосереджується на речах, які ми бачимо як небезпечні або як загрози, тому в даному випадку це загроза, що “мене звинуватять в шахрайстві”.

Хоча ця стара техніка виживання зручна, коли вам потрібно турбуватися про левів на горизонті чи змій у траві, це може зробити нас нещасними в сучасному світі – коли змушує зосередитися на друкарській помилці як на “загрозі”.

Синдром самозванця, як правило, починається в середньому та пізньому підлітковому віці і є найбільш поширеним у молодих людей. Зазвичай з віком це зникає, коли людина вчиться оцінювати ситуацію більш реалістично і точніше вимірювати свій внесок в справу. Хоча люди можуть і справді відчувають синдром самозванця в подальшому житті, особливо якщо вони покладаються на думку інших, щоб сформувати власну віру в себе.

Також сприяє розвитку імпостер синдрому надання непредметного зворотнього зв’язку. Неконтенційні відгуки не пояснюють, що саме хтось зробив предметно, наприклад, викладач пише «добра робота» у звіті, не пояснюючи, що було добре. Подібний відгук залишає тих, хто отримав його, дивуватися, що добре в тому, що вони зробили, і може змусити його відкинути позитив і припустити, що їм пощастило.

Тож як це зупинити? Синдром самозванця – це досвід, який, як правило, приходить і йде протягом життя людини.

Але є речі, які ви можете зробити, щоб навчити свій мозок зосереджуватись на хорошому над поганим. Реальним способом боротьби з явищем самозванця є «збір доказів». Спробуйте відповісти на такі запитання як: “Де доказ того, що цей результат – скажімо, наприклад, це підвищення по посаді – був зумовлений виключно удачею? Які ще причини можуть пояснити, чому я отримав це підвищення?”.

Подолання синдрому самозванця – це постійний процес, який буде різним для кожної людини, але досяжним для кожного. Це не одноразова дія, яка виправить все. Це навичка і те, що Ви повинні практикувати.

 

Матеріал підготували: Ірина Герасим’юк та Богдан Сумарюк, асистенти кафедри нервових хвороб,

психіатрії та медичної психології ім. С.М. Савенка

Корисно знати