«Про що б під час лікування і також без лікування, я не побачив або не почув
щодо життя людей із того, що не потрібно розголошувати,
я промовчу про те, вважаючи подібні речі за таємницю»
Гіппократ
Лікарська таємниця – відоме поняття з давніх часів. Ключовим моментом у розвитку лікарської таємниці стала присяга Гіппократа про яку нам стало відомо з його праці під назвою «Клятва». З історії медицини, відомо, що поняття «лікарська таємниця» зародилося ще в Стародавній Індії де наводилися афоризми про особливі довірчі стосунки лікаря й пацієнта: «Можна боятися брата, матері, друга, але лікаря – ніколи!»
У сучасному суспільстві особливої уваги набуває питання щодо забезпечення та захисту прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина в медичній сфері, де збереження лікарської таємниці як конфіденційної інформації з обмеженим доступом є одним з ключових питань медичної етики, деонтології й медичного права. Коли йдеться про взаємодію медицини й права, практично завжди одним із ключових питань є лікарська таємниця. На сьогодні пацієнт має право знати все про свою хворобу, її лікування та про ймовірні ризики. Тому медична таємниця – це передусім збереження відомостей про лікування конкретного пацієнта від інших людей. Стаття 286 Цивільного кодексу України визначає поняття «лікарська таємниця» як: таємницю про стан здоров’я громадянина; факт звернення за медичною допомогою; діагноз; інші відомості з медичного обстеження особи.
Відомості, що становлять лікарську таємницю, можна поділити на два види: медичні; інформація про особисте і сімейне життя хворого, отримана в процесі виконання медичних обов’язків. Предметом правопорушення, відповідно, є інформація про: хворобу; медичне обстеження; огляд та їх результати; інтимну і сімейну сторони життя громадянина.
Розголошення лікарської таємниці виражається в незаконному повідомленні іншій особі чи особам цієї інформації. Вона може передаватися в розмові, у тому числі телефонній, у листах, доповідях, виступах, лекціях, по телебаченню, радіо або в періодичній пресі. Розголошення може мати місце і при наданні можливості стороннім особам ознайомитися з лікарською таємницею. Особа має усвідомлювати, що інформація, яку вона розголошує, є лікарською таємницею, і вона не має права її розголошувати, розуміти протиправність свого діяння і бажати або свідомо допускати її розголошення.
Право на правдиву і повну інформацію про стан свого здоров’я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються її здоров’я, має повнолітня фізична особа; батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на інформацію про стан здоров’я дитини або підопічного.
Медична етика формує у кожного медичного працівника глибоку особисту відповідальність за якісне виконання свого професійного обов’язку перед пацієнтами та всім світовим співтовариством. Ці вимоги закріпилися в деонтології як у вченні про лікарський обов’язок, моральний закон. У діяльності досвідченого фахівця-медика морально-етичні принципи повинні втілитись у сукупність конкретних поведінкових норм, сумлінне виконання яких буде для нього і професійним обов`язком, і справою його професійної честі та гідності.
Лікар будь-якої спеціальності, як й інші особи, які беруть участь у наданні медичної допомоги, зобов’язаний зберігати лікарську таємницю навіть після смерті пацієнта, як і факт звернення за медичною допомогою, за відсутності іншого розпорядження хворого, або якщо це захворювання не загрожує його близьким і суспільству. Отож, сьогодення покладає велику відповідальність на сучасних лікарів, які, керуючись багатовіковим досвідом збереження інформації про пацієнта, зміцнюють фундамент захисту прав людини та громадянина в Україні.
Матеріал підготувала асистент кафедри медичної біології та генетики
Катерина ТИМЧУК
