Війна росії проти України за незалежність і цивілізаційний вибір, призвела до масових міграційних процесів мешканців з небезпечних регіонів, де ведуться бойові дії, як в безпечні регіони країни, так і за кордон. Раніше ніхто з нас не був в таких умовах, тому логічно, що ми не знаємо як треба реагувати й що потрібно робити.
Єдине, що залишається не дивним – те, що сьогодні як і багато віків поспіль небезпека йде від непритомних росіян, тому кожна людська реакція українця– це логічна відповідь на ненормальну ситуацію. Одні люди стають переселенцями, інші, не зважаючи на загрози життю, не покидають рідних місць, наражаючи себе на смертельну небезпеку, однак, залишаються біля хворих рідних.
Кожен робить свій вибір, враховуючи всі за і проти. Люди, які переїхали та живуть у контексті мирного життя – виснажені та втомлені, перебувають у моральному стражданні через новини про загиблих родичів, втрачені будинки та велику кількість горя. Тобто, знаходження на мирній території, не позбавляє їх від тривожних думок про лихо, яке коїться у них вдома. Навіть якщо переїхати дуже далеко, куди точно не прилетить ракета, людина, взявши із собою тривогу, постійно носить її в собі, оскільки була очевидцем потужної психотравми. Від емоційного потрясіння ніде не сховаєшся, оскільки воно знаходиться в голові людини.
Емоційні психотравми – найтриваліші в часі і – найпотужніші. Емоційна пам’ять, особливо негативна, гине останньою, тобто все своє свідоме життя людина, яка пережила катастрофічну травму, буде пам’ятати її все аж до настання маразму. І, звичайно, не пробачить всього того, що приніс їй «русский мир», а це спочатку шок з заціпенінням та зневірою, що почалася війна. У людей спостерігалися різні афективні прояви – від сліз та дратівливості до паніки, істерики, злості та агресії. Дуже важливо, щоб люди не притуплювали свої переживання на цьому етапі, приймаючи заспокійливі, а максимально вивільняли свої емоції. Хочеться плакати – плачте, хочеться кричати – кричіть! З усвідомленням, що нічого змінити не можна; з’явилася необхідність порятунку.
Враховуючи, що людина не може тривалий час перебувати в такому гострому стані, виникає реакція прийняття ситуації такою, якою вона є. Адаптувавшись до реалії життя на новому місці проживання, людина поступово повертається до своїх звичних обов’язків та починає допомагати іншим (волонтерська робота, вихід на офіційну роботу, допомагаючи цим державі, сплачуючи податки тощо).
Те, що робить українська нація на фронті – відчайдушно захищаючись і в тилу – допомагаючи всім необхідним (грошима, військовим спорядженням, харчовими продуктами), здається неймовірним, що знаходиться за межами людських можливостей. Кожен з нас тримає свій людяний, патріотичний фронт. Перемагати ворога легше всім разом і ця аксіома не підлягає сумніву. Однак, нам потрібна і перемога у збереженні психічного здоров’я, оскільки ми є нацією цивілізованих адекватних людей. Адже психічне здоров’я – наша психологічна фортеця.
Інформація подана доцентом Світланою Русіною та лікарем Русланою Нікоряк
