На підвіконні палахкотить
Скорботи полум’я священне –
То свічка пам’яті горить
За всіх безвинно убієнних
В історії нашого народу є чимало подій і дат, спогади про які щоразу пронизують серця гострим болем. Одна з таких скорботних дат – День пам’яті жертв голодоморів, який відзначається щорічно в четверту суботу листопада відповідно до президентських указів 1998 та 2007 років.
Відомо, що в XX сторіччі українці пережили три голодомори: 192 – 1923, 1932 – 1933 і 1946 – 1947 років. Та саме Голодомор 1932 – 1933 років Верховна рада України в 2006 році визнала геноцидом українського народу, оскільки трагедія, що спіткала його в той мирний час, затьмарила своїм жахом навіть воєнне лихоліття. Спланований і реалізований комуністичним режимом голодомор та масові політичні репресії поставили під загрозу саме існування української нації, а Україну з житниці Європи перетворили на землю величезних людських страждань. Отож це не лише незагойна рана та кривава сторінка в нашій історії, а найбільша гуманітарна катастрофа в історії людства.
Про організовані звірства радянської влади не можна було згадувати навіть у художній літературі. Проте саме українські поети і прозаїки, насамперед ті, що перебували в еміграції, стали першими літописцями Голодомору: першим твором про ті жахіття в Україні став роман Уласа Самчука «Марія», а наймасштабнішим твором української літератури про Голодомор вважається роман Василя Барки «Жовтий князь». Звісно, згодом з’являлися нові художні шедеври, а також публіцистичні й наукові праці, в яких осмислювалися факти і наслідки штучного голоду.
У 2010 році судовим розглядом завершилася кримінальна справа за фактом здійснення злочину геноциду. Безпосередньо винними суд визнав сім високопосадовців СРСР та УРСР і констатував, що, відповідно до даних науково-демографічної експертизи, загальна кількість людських втрат від Голодомору складає близько 10 мільйонів осіб, з них 3 мільйони – діти. За результатами слідства, було визначено, що втрати українців серед ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.
«В Україні комуністична влада зуміла виховати генерацію людей, які не тільки не знають історії своїх дідів і прадідів, а навіть навчила їх ненавидіти свій народ і свою мову. Сьогодні в тих регіонах, де найбільше вимерло українського населення внаслідок штучного Голодомору, існує найбільша опозиція проти оприлюднення правди про геноцид», – так, на жаль, цілком слушно констатує гірку правду виходець з Полтавщини Микола Міщенко, голова Фундації Українського Геноциду-Голодомору в США (Ukrainian Genocide Famine Foundation – USA, Inc.), яка зробила дуже багато для поширення у світі правди про цю трагедію. Треба зазначити, що українська діаспора також робила все можливе для збереження пам’яті про геноцид українського народу. У дослідженнях Джеймса Мейса та Роберта Конквеста переконливо засвідчено, що Голодомор відповідає загальноприйнятому визначенню геноциду.
Цьогоріч виповнюється 90-і роковини найстрашніших подій в історії України, внаслідок яких мільйони наших предків було замордовано голодом. Варто зазначити, що зі 195 країн світу актом геноциду Голодомор 1932–1933 років в Україні на міждержавному рівні, окрім України, визнають 16 держав-членів ООН і держава Ватикан. Сподіваємося, що кількість країн, які визнають цей злочин, зросте, адже тепер світ зрозумів, що росія, як спадкоємиця СРСР, «була і залишається злочинцем, для якого геноцид – прийнятний інструмент для досягнення власних цілей».
Зважаючи на викладене вище, ставлення до Голодомору (а воно далеко не однозначне в сучасному суспільстві) – це критерій морального, духовного, ідейного розвитку людей, а також своєрідний іспит на патріотизм. І ми ні на крок не просунемося на шляху духовного відродження, якщо ступатимемо по рідних могилах, топтатимемо свою історичну пам’ять, а з нею – і свою гідність. Бо все просто: щоб нас шанував світ, варто самим себе шанувати!
Отож, звернення до трагічних сторінок історії України зробить нас сильнішими, допоможе кожному збагнути, хто ми є насправді, визначитися з тим, яким шляхом іти далі, як залишитися справжнім патріотом своєї неньки-України, як не зрадити своїх предків, які поклали своє життя за нас, як не бути осторонь нині, коли доля України знову залежить від кожного з нас.
На знак вшанування невинних жертв Голодомору в останній тиждень листопада проводиться загальнодержавна акція «Запали свічку пам’яті», до якої традиційно долучається і Буковинський державний медичний університет. Хай світло цих свічок вкотре стане даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою!
Інформацію підготували: доценти кафедри суспільних наук
та українознавства Галина Навчук та Лариса Шутак
