Щорічно Всесвітній день москіта відзначається 20 серпня, ініціатором якого є сер Рональд Росса, індійський лікар і паразитолог шотландського походження, який відкрив переносника малярії – комарів роду Anopheles.
До вивчення причини малярії Р. Росса спонукало поширення цієї хвороби в Індії, де він працював і проводив свої дослідження. У 1897 році вчений експериментально довів, що малярія передається саме при укусах комарів. За це його відкриття в 1902 році Росс став лауреатом Нобелівської премії з фізіології і медицині і на згадку про це запропонував щорічно відзначати Всесвітній день москіта.
Основне завдання цього дня – підвищити обізнаність громадськості про малярію, методи її профілактики та інші хвороби, переносниками яких є москіти та комарі. Щорічно в світі реєструється 350-500 мільйонів випадків зараження малярією, з них до 3 мільйонів закінчуються летально. Заходи, присвячені Всесвітньому дню москіта щорічно організовує Лондонська школа гігієни і тропічної медицини і цій традиції вже майже 90 років.
І хоча багато хто плутається комарі чи москіти, між ними є суттєві відмінності. Вони стосуються ареалів поширення, способу життя, біології цих комах, а також шкоди для людини чи тварин.
Москіти (Phlebotominae) – підродина довговусих двокрилих комах комплексу гнусу. Поширені переважно в тропіках і субтропіках. На відміну від комарів, личинки москітів розвиваються у вологому ґрунті, а не в воді. Включає кілька родів, зокрема, Phlebotomus і Sergentomyia в Старому Світі і Lutzomyia в Новому Світі, які нараховують в цілому більше 700 видів. Представники цих родів є переносниками захворювань людини і тварин, зокрема – лейшманіозів, бартонельозу і лихоманки паппатачі (москітна лихоманка). Укуси москітів викликають флеботодермію.
Це дрібні комахи, завдовжки 1,5-2 мм. Ноги та хоботок довгі та тонкі. Пересуваються короткими стрибками, а літають досить погано.
Більшість москітів активні в сутінках та вночі. На відміну від комарів, літають практично безшумно. Живляться соком рослин та паддю або медяною росою попелиць (солодка клейка рідина, яку вони виділяють), але самицям потрібно живитись кров’ю, щоб дозріли яйця. Яйця відкладають у вологих місцях серед гниючих решток рослин. Перед укусом самка робить по жертві декілька стрибків у пошуках «слабкого місця».
Москіти поширені на всіх материках у теплих, вологих районах південніше 50 градусів північної широти до 40 градусів південної широти.
Хвороби, які переносять москіти:
Лейшманіози (лат. Leishmaniasis) – велика група протозойних трансмісивних, природно-вогнищевих хвороб людини та тварин, спричинених різними видами найпростіших роду Leishmania і поширених у тропічних і субтропічних країнах. Характеризується переважно ураженням внутрішніх органів (вісцеральний лейшманіоз) або слизових оболонок і шкіри (шкірний лейшманіоз). Відомі ці захворювання ще з часів фараонів Давнього Єгипту і власне із однієї із мумій було виділено ДНК збудника вісцерального лейшманіозу. Одна з найбільших епідемій вісцерального лейшманіозу минулого століття у 1977 р. вразила близько 70000 осіб на території Індії, а термін «кала-азар» перекладається з хінді як «чорна шкіра». Ці захворювання названо на честь шотландського патолога Вільяма Буга Лейшмана, який першим знайшов патологічні тільця в клітинах селезінки хворих на вісцеральний лейшманіоз. Поширені лейшманіози в багатьох країнах Середньої Азії, Америки, Африки, в Україні практично не реєструється (за виключення привезених випадків).
Системний бартонельоз (хвороба Карріона або гарячка Карріона або гарячка Оройя / перуанська бородавка) – ендемічне інфекційне захворювання, якеа може перебігати з гострими (гарячка Оройя) чи хронічними проявами (перуанська бородавка). На сьогодні це захворювання відноситься до тропічних хвороб та групи забутих тропічних хвороб. Як окреме захворювання було виділено 1871 року в Перу – тоді захворіло і померло біля 7000 працівників будівництва залізниці до міста Ороя. Для встановлення причини дослід на собі у 1885 р. провів перуанський студент-медик Данієль Алкідес Карріон, який згодом загинув. А пізніше у 1905 р. перуанський мікробіолог Альберто Бартон виявив і описав збудника хвороби – Bartonella bacilliformis.
Поширена дана лише в північно-західній частині Південної Америки в гірських районах Анд, на висотах 600-2500 м (Перу, частково Колумбія та Еквадор). Життєвий цикл пов’язаний з південноамериканським різновидом москітів, а саме, Lutzomia noguchi, L. verrucarum та іншими, а також місцевими мишеподібними гризунами. В Україні не реєструється.
Лихоманка паппатачі (італ. рарра – кусає, tace – мовчки, саме так в Італії називають москітів) – це гостре арбовірусне, антропонозне, трансмісивне ендемічне захворювання, яке переносять саме москіти. Характерними є короткочасна (триденна) гарячкою, генералізований м’язовий біль, кон’юнктивіт, ураження ЦНС. У XIX ст. хвороба часто вражала солдат і була об’єктом дослідження саме військових лікарів. Оскільки описувалася різними дослідниками, тому спершу мала різні назви – «середземноморська гарячка», «епідемічний гастроентерит», «собача хвороба», «хвороба акліматизації», доки у 1886 р. військовий лікар А. Пікне об’єднав їх в одну самостійну нозологічну форму. У 1905 р. австрійський мікробіолог С. Тауссіг довів взаємозв’язок з укусами москітів, а згодом експериментально на волонтерах довів, що хвороба має вірусну природу та передається саме через укуси москітів. Збудником лихоманки паппатачі є вірус Febrigenes pappatasii, з роду Phlebovirus, родини Bunyaviridae.
Паппатачі поширена у країнах Східної півкулі, на Близькому Сході і в деяких частинах Азії. Поширеність лихоманки паппатачі в південних регіонах України незначна (Крим), хоча не виключено, що вона зустрічається значно частіше, ніж її реєструють, тому що там є всі умови для перебування москітів.
Інформацію підготував к.біол.н., доцент кафедри мікробіології та вірусології Міхєєв А.О.
