До цієї групи розладів відносять різні за етіологією, патогенезом і клінічними особливостями стани легкої інтелектуальної недостатності, які посідають проміжне місце між розумовою відсталістю та інтелектуальною нормою з IQ= 70-80.
Межі цієї групи в значній мірі визначають соціальними критеріями, а саме –рівнем вимог, які пред’являє суспільство до інтелектуальних здібностей дитини. Такі діти навчаються у загальноосвітній школі, досить непогано соціалізовані, однак частина таких дітей за ступенем вираженості і структурою порушень інтелектуально-пізнавальної діяльності примикають до легкої розумової відсталості.
У багатьох випадках має місце тенденція до згладження інтелектуального дефекту з віком аж до можливості досягнення нормального інтелектуального рівня або суттєвої компенсації дефекту при спеціальних умовах навчання.
Єдиних принципів систематики даних розладів не існує. В літературі запропоновані для визначення станів стійкої шкільної відсталості, які відрізняються від легких форм розумової відсталості наступні терміни: «затримка психічного розвитку» і «затримка темпу психічного розвитку».
Існують наступні форми порушення інтелектуальної діяльності у дітей із «затримкою темпу психічного розвитку»:
- інтелектуальні порушення у зв’язку із несприятливими умовами середовища і виховання з дефіцитом інформації з раннього дитинства або патологією поведінки;
- інтелектуальні порушення при тривалих астенічних станах, обумовлених соматичними захворюваннями; порушення при різних формах інфантилізму;
- вторинна інтелектуальна недостатність у зв’язку з ураженням слуху, зору, дефектами мови, читання і писання при сенсорній депривації;
- енцефалопатичні форми, обумовлені органічними пошкодженнями мозкових структур на ранніх етапах онтогенезу.
Матеріал підготувала: доцентка кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М. Савенка Світлана Русіна
