«Це відчувається так ніби вдягти окуляри вперше». Таким чином одна з пацієнток описує свій досвід початку прийому ліків. «Мені було важко уявити, що можна було просто прожити день і сприймати все так, як це дійсно відбувається. Напевно це так і є для людей, які ніколи не мали депресії та тривоги.»
Прийом ліків – це серйозний крок для багатьох людей, який дається з долею певних сумнівів. Одна з найбільш поширених бесід, які зачасту доводиться проводити психіатру стосується хибних уявлень щодо ліків, які застосовуються в лікуванні психічних розладів. Це цілком нормальне бажання бути проінформованим пацієнтом і отримати відповіді на свої запитання від професіонала. Не всі пацієнти з депресією та тривогою потребують ліків, проте все ж для тих, кому вони потрібні, це може бути життєрятувальним кроком.
Ми вирішили відповісти на декілька найчастіших питань на прийомі в психіатра.
Чи змінить це те, ким я є?
Ліки не змінюють вашу індивідуальність чи особистість. Коли ми стикаємось з симптомами тривоги та депресії багато років, то може здатись, що це вже стало частиною нашого буття скільки ми себе пам’ятаємо. Та за цими симптомами криється наше справжнє Я. Те, що ми любимо, наші надії, мрії та цілі не змінюються ліками. Що медикаменти дійсно можуть, так це усунути бар’єр, який заважає нам займатися цими речами. Ліки не мають спроможності кардинально змінити те, ким ми є. Скорше навпаки – вони допомагають нам почуватися самими собою.
Я стану «зомбі»?
Просто кажучи, лікування депресії та тривоги першої лінії зовсім не працює таким чином. Мета ліків полягає не в тому, щоб заморозити нас і змусити нас почуватися «зомбі», а швидше усунути туман симптомів, які змушують нас відчувати надмірну тривогу більшу частину часу або відчувати виснажливу депресію. Деякі з цих ліків і справді можуть трохи допомогти зі сном, що є перевагою для пацієнтів із безсонням. Однак більшість препаратів першого ряду для лікування депресії та тривоги, які належать до класу СІЗЗС або селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну, не мають седативної дії.
Чи стану я залежним/ною і буду приймати ліки вічно?
Згадані вище ліки не викликають звикання чи залежності, хоча не слід припиняти прийом різко. Вони не викликають фізичної залежності і ви можете повільно припинити прийом. Є різні препарати, що здатні викликати залежність, такі як опійні знеболювальні. Проте спосіб дії ліків при депресії та тривожних розладах значно відрізняється від знеболювальних. Для повної ефективності цих ліків потрібно кілька тижнів, але це не означає, що їх слід приймати вічно. Спостерігаючи за своїм станом, ви повинні періодично переглядати потребу в ліках разом зі своїм лікарем.
Разом з тим одним із класів ліків, які іноді призначають для лікування тривоги, є бензодіазепіни. Ці ліки можуть викликати звикання і їх слід приймати лише короткостроково.
Чи означає це, що я слабак/слабачка і не зможу впоратися самостійно?
Питання не стоїть подібним чином коли йдеться про біль чи інфекцію, проте це поширене судження щодо депресії та тривоги. Ми часто відчуваємо, що повинні бути в змозі самостійно контролювати ці симптоми, і наша нездатність зробити це виглядає як особиста невдача. Застосуймо ту ж логіку для бактеріальної інфекції. Чому імунна система просто не впорається з цим? Чому потрібна допомога антибіотика? Незалежно від особистих старань та пневмонія, яка розвинулась від інфекції, аж ніяк не буде піддаватись силі волі.
Можливо ми можемо переформатувати цей меседж, щоб нагадати собі, що наші тіла насправді є недосконалі й можуть бути слабкими. Замість того, щоб боятися ліків, які можуть допомогти нашій імунній системі, нашій серцево-судинній системі чи нашому мозку, можливо, ми можемо прийняти це як подарунок?
Були часи, коли нам доводилося боротися наодинці, і ліки не були доступним варіантом. Тепер, ми маємо можливості використання терапії, способу життя, духовності, здорового харчування, а також ліків. Тож, можливо, це просто є тим, за що ми можемо бути вдячні.
Чи справді це змінить ситуацію? Таке відчуття, що нічого не спрацює.
Як медична спільнота, ми продовжуємо бачити дослідження, які підтверджують, що ці ліки є безпечними, ефективними та дійсно здатні зробити відчутну різницю! Найпоширенішою причиною інвалідності в усьому світі є великий депресивний розлад. Середня затримка між появою симптомів і фактичним лікуванням становить 11 років! Це приголомшливий термін, особливо враховуючи, що від 80% до 90% людей, які проходять лікування, отримують користь від нього.
З огляду на те, що така можливість доступна, ми б заохочували вас отримати відповіді на свої запитання. Сумніви або навіть страх щодо прийому ліків є природними. Ви можете бути здивовані тим, що на багато речей, які вас цікавлять, є обнадійливі відповіді.
Страждань не завжди можна уникнути, але в цьому конкретному випадку, покращення може бути на відстані одного прийнятого рішення.
Матеріал підготували: Ірина Герасим’юк та Богдан Сумарюк, асистенти кафедри нервових хвороб,
психіатрії та медичної психології ім. С.М. Савенка
