З нагоди Всесвітнього дня боротьби з бронхіальною астмою, що відзначається 5 травня, та в продовження наших попередніх повідомлень щодо алергії та алергічної патології у дітей, хотілось більш широко висвітлити питання щодо алергенів та їх ролі у виникненні найбільш розповсюджених алергійних хвороб.
Екзоалергени (алергени зовнішнього середовища) поділяються на неінфекційні та інфекційні. До перших належать: пилкові, харчові, побутові, епідермальні, інсектні та хімічні, до других – бактеріальні, грибні, вірусні, а також паразитарні.
Сьогодні ми приділимо увагу найбільш розповсюдженим небактеріальним аллергенам, яки мають провідну роль у розвитку алергічних хвороб.
Пилкові алергени є найбільш численними: за даними літератури в даний час нараховується близько 100 тисяч видів пилкових алергенів. Виділяють такі групи пилкових алергенів: злакових трав, культурних злаків, рослин, що широко культивуються, дерев, бур’янів, фруктових дерев, садових квітів тощо.
Дуже важливою проблемою на даний час є зміна природних екзоалергенів під впливом факторів довкілля. Встановлена можливість посилення пилкової алергії під впливом речовин, які містяться в атмосферному повітрі: аміаку, хлору, фтору, оксигенових радикалів, сульфітів, нітратів, продуктів згорання дизельного палива тощо. Більше того, забруднення навколишнього середовища подовжує терміни палінації (продукції пилку-алергену) рослин та змінює антигенну структуру пилку (що викликає утворення нових спотворених алергенів).
Пилок рослин викликає поліноз (сезонний алергічний нежить/сезонний алергічний риніт та/або алергічний кон’юнктивіт), який характеризується запальними змінами здебільшого у слизових оболонках дихальних шляхів та очей. Він має чітко виражену сезонність, яка збігається зі цвітінням тих чи інших рослин і має в нашому регіоні три основні періоди маніфестації: весняний – з середини квітня до кінця травня (цвітіння дерев і кущів), літній – з початку червня до кінця липня (цвітіння польових злаків, трав), і літньо-осінній – з кінця липня до жовтня (цвітіння бур’янів: складноцвітих і лободових, амброзії, золотарника, полину тощо).
Харчові алергени.
Ними можуть бути продукти харчування або речовини, що утворюються при їхньому перетравлюванні, кулінарній обробці, тривалому збереженні.
Вважають, що найбільш виражену алергенну активність мають харчові продукти білкового походження (тваринні і рослинні білки), які відіграють провідну роль у розвитку атопічного дерматиту у дітей.
Жири, вуглеводи, мікроелементи частіше викликають хибнопозитивні (псевдоалергічні) алергічні реакції.
До найбільш поширених харчових алергенів належить: кава, какао, шоколад, цитрусові, полуниця, суниця, яйця, м’ясо тварин і птахів, мед, риба, ікра, краби, раки, молоко, морква, буряк, томати, гречана крупа, злаки (жито, пшениця, пшоно, рис, кукурудза), бобові, горіхи.
Побутові алергени.
До них належать, головним чином, алергени домашнього пилу, пір’я подушок, бібліотечного пилу. Провідним побутовим алергеном є алерген домашнього пилу. Є дані, що пил, який зібрано з різних регіонів і навіть з різних домівок, може суттєво відрізнятися за своїми антигенними властивостями.
В порядку важливості для виникнення побутової сенсибілізації у складі домашнього пилу має місце такий розподіл: кліщі домашнього пилу, епідерміс хатніх тварин, плісеневі гриби і комахи.
Основна роль в алергізуючій активності домашнього пилу належить мікрокліщам роду Dermatophagoides (D. Pteronyssinus, D. farinae), що одержали назву “постільних” кліщів.
Слово «Dermatophagoides» можна перекласти як «ті, що їдять епідерміс». Ці мікроскопічні кліщі в нормі сусідствують з людми, харчуючись злущеним епітелієм, який у великій кількості накопичується у ліжку, в постільній белизні. За умови великого скупичення кліщів (підвищена вологість в помешканні, нечасті волога уборка приміщення та зміна постільної білизни) та підвищеної чутливості організму до даних створінь і виникають алергічні прояви у людини на пил. Відомо також, що до складу домашнього пилу часто входять шерсть та лупа домашніх тварин, а також, гризунів.
Доведено значну сенсибілізаційну роль пір’я домашніх птахів, яке використовується для набивання подушок та перин, причому найбільшу антигенну активність має пір’я гусей. В останні роки доведена важлива роль тарганів у розвитку алергічних реакцій.
Епідермальні алергени.
Вони можуть входити до складу домашнього пилу і мати самостійне значення в розвитку клінічної картини алергічних захворювань. До них належать: лупа людини, коня, свині; шерсть собаки, кішки, кролика, морської свинки, миші, вівці, кози тощо. Частота алергії до епідермісу домашніх тварин коливається від 1 до 4% у дорослих і складає до 11% у дітей. Найчастіше зустрічається підвищена чутливість до шерсті собак і кішок. Рідше зустрічається алергія до шерсті овець, кіз, а також виробів з вовни. Алергія до епідермальних алергенів гризунів (мишей та щурів тощо) почасти має значення осіб, що мешкають у домівках, де вільно живуть ці тварини.
Слід зазначити, що харчові алергени мають провідну роль в розвитку алергічного ураження шкіри у дітей (атопічного дерматиту, екземи тощо). Тоді як пилкові, побутові та епідермальні алергени виявляються головними чинниками розвитку та, в подальшому, загострення так званих «респіраторних алергозів»: алергічного риніту (риносинуситу) та бронхіальної астми.
Матеріал підготувала: доцент кафедри педіатрії та дитячих інфекційних хвороб, к.мед.н., Ортеменка Є.П.
