Порушення в будь-якій ланці імунної системи призводять до виникнення тих чи інших захворювань.
Зі зниженим імунітетом пов’язують схильність до інфекційних і застудних захворювань, погане загоєння ран.
Питання застосування засобів, що впливають на імунну систему є досить складним. Вирішення його неможливо коли немає чіткого уявлення про суть конкретного патологічного процесу і механізмів порушень в імунній системі. Абсолютно неприйнятним є однобокий підхід, коли рекомендують тільки «стимулювати імунну систему». Наприклад, при наявності в організмі пухлин, стимуляція імунітету, особливо гуморальної ланки, може викликати «феномен посилення пухлинного росту».
Останнім часом, не дивлячись на великий вибір синтетичних препаратів для підвищення імунітету, не втрачають своє актуальності і народні засоби на рослинній основі, в склад яких можуть входити коріння, плоди, насіння рослин або трави. Однією із основних їх переваг – це вартість, вони значно дешевші, а, отже, і більш доступні для людей. Фітопрепарати містять ефірні олії, алкалоїди, активні речовини, глікозиди та інші речовини, які допомагають не тільки зцілитись від багатьох захворювань, але і пом’якшують шкідливий вплив на організм побічні дії інших препаратів хімічного походження.
При недостатності гуморальних факторів неспецифічної резистентності (1-я лінія захисту організму) можуть бути корисні фітозасоби і рослини, що підвищують вироблення інтерферону (противірусний фактор):
– Адаптогени (женьшень, елеутерокок, левзея, родіола рожева та ін.)
– Рослини, що містять полісахариди: арніка, алое, астрагал, ісландський мох, каланхое, мати-й-мачуха, подорожник, фазеолосаксин (з плодів і стручків квасолі).
– Стимулятори вироблення лізоциму (антибактеріальний фактор): анісова, гвоздична, геранієва, коріандрова, лавандова, ялівцева, розмаринова ефірні олії.
– Містять лізоцим: соки цибулі, буряку, редьки.
– Засоби, що впливають на систему комплементу, який бере участь поряд з антитілами в знищенні мікроорганізмів і чужорідних антигенів: арніка, базилік, женьшень, мальва лісова, чабер, естрагон.
Стимулюють фагоцитоз:
– Рослини, що містять кремнієві кислоти: горець пташиний, конюшина, медунка, реп’ях жовтий, хвощ.
-Що містять цинк: аніс, арніка, барбарис, бузина чорна, горець пташиний, женьшень, імбир, кукурудзяні рильця, коров’як, лавр, меліса, шабельник, синюха, смоківниця, смородина, шавлія.
– Включають поліфенольні комплекси: звіробій, меліса, ялівець, фіалка, череда, звіробій, чистотіл.
При недостатній функцій природних кілерів: інтраліпід (з соєвих бобів) екстракт, омела біла, чага.
Часник (Allium sativum) з лікувальною метою застосовують тисячі років: перші згадки, писані санскритом, з’явилися приблизно 5 000 років тому. Він містить: вітаміни групи В (тіамін, рибофлавін і фолієву кислоту), аскорбінову кислоту, бета-каротин, ніацин; мікро- і макроелементи: цинк, залізо, кобальт, йод, марганець, мідь, фосфор, селен, калій, натрій, кальцій, магній, органічні кислоти, моно- і дисахариди, ефірні масла. За вмістом заліза часник не поступається зеленим яблукам. Своєрідність запаху і гострота смаку продукту обумовлені сполуками сірки та ефірного масла. Аліцин, потрапляючи в організм, нейтралізує вільні радикали і виводить холестерин, завдяки чому значно знижується ризик виникнення ракових пухлин. Антимікробна, гіполіпідемічна, антиоксидантна та антитромботична дія часнику, як гадають, пов’язана з аліцином та іншими похідними речовинами. Протипухлинна дія може бути зумовлена сірковмісними та іншими невідомими сполуками.
Хрін (Armoracia rusticana). Хрін нам відомий більше як приправа, що підвищує апетит, поліпшує діяльність травного тракту. Усі частини хріну звичайного містять ефірну олію, що має різкий специфічний запах і смак. Свіжий сік кореня містить білкову речовину лізоцим, що володіє антимікробною активністю, аскорбінову кислоту (0,25 %), тіамін, рибофлавін, каротин, жирну олію, крохмаль, вуглеводи (74 %), смолисті речовини. У листах виявлена аскорбінова кислота (0,35 %), каротин, алкалоїди; у насінні – жирну олію й алкалоїди. У коріннях хріну багато мінеральних солей (калію, кальцію, магнію, заліза, міді, фосфору, сірки та ін.).
Ехінацея пурпурова (Echinacea purpurea). Знаннями про цілющу силу ехінацеї пурпурової ми зобов’язані американським індіанцям: вони перші виявили, що трава ехінацеї здатна допомогти навіть при укусах отруйних змій. Хімічний склад рослини дуже багатий: вітаміни А, С, Е, калій, магній, марганець і натрій. Ехінацея міститься велику кількість речовин, що володіють незамінними властивостями для організму людини: кальцій для здоров’я зубів і кісток, залізо для поліпшення складу крові і формування червоних кров’яних тілець, кремній допомагає генерувати здорові тканини після операцій, селен для опірності організму різним захворюванням. Всі ці речовини забезпечують відмінний вплив ехінацеї пурпурової на імунну систему, регулювання обміну речовин і мають високу противірусну, протизапальну, протигрибкову і сечогінну дії.
Родіола рожева (Rhodiola rosea), в широких колах відома під назвою «золотий корінь», «карпатський женьшень», одне з тих рослин, ім’я яких овіяне легендами. Результати клінічних випробувань показали, що адаптогенні властивості золотого кореня подібні з типовими для представників сімейства аралієвих (Araliaceae) – женьшеню і елеутерококу, хоча родіола і не є їх родичем. Унікальні властивості родіоли забезпечуються багатим хімічним складом: у корені виявлені фенолспирт і їх глікозиди, а також ряд флавоноїдів, що володіють високою біологічною активністю (кемпферол, гіперозид, кверцетин).
Родіолу по праву можна називати ліками не тільки для хворих, але і для абсолютно здорових людей. Адже не дарма сибірські мисливці, споряджені в далекі походи, обов’язково брали з собою спеціальну заварку, чай з якої багаторазово збільшував витривалість і надавав сил.
Препарати родіоли мають чудовий ефект при астенічних станах, зниженні працездатності і підвищеній стомлюваності. В якості лікарського засобу препарати родіоли рожевої прописують пацієнтам, що страждають функціональними розладами нервової системи, особам, які перенесли важкі хвороби, в тому числі й інфекційні.
Женьшень (Panax). Назва “Женьшень” в буквальному перекладі означає “людина-корінь”; виходячи з принципу подібності: корінь цінували тим вище, чим більше він схожий на людську фігурку. Знання про лікувальні властивості женьшеню мають багатовіковий пласт легенд.
Препарати з кореня женьшеню стимулюють динаміку нервових процесів, благотворно впливають на картину крові, збільшують газообмін, стимулюють тканинне дихання (особливо головного мозку), пришвидшують вуглеводний і жировий обмін, підвищують гормональний рівень, збільшують амплітуду і знижують частоту серцевих скорочень, сприяють якнайшвидшому загоєнню ран і виразок. Настоянка женьшеню збільшує секрецію жовчі, підвищує світлочутливість очей в процесі темнової адаптації. При профілактичному прийомі женьшеню підвищується опірність до екстремальних умов навколишнього середовища, токсинів, хвороботворних агентів та інших факторів стресу.
Женьшень проявляє чітко виражену сезонну дію: його прийом найбільш ефективний восени та взимку. Навесні і влітку ефект може бути протилежним очікуваному. Східна медицина рекомендує прийом Женьшеню в поєднанні з фізичною працею на свіжому повітрі.
Лимонник китайський (Schizandra chinensis). По своїх корисних властивостях лимонник китайський цінується в Китаї відразу ж після женьшеню. Плоди лимоннику містять речовини з широким спектром біологічної активності – лігнани, з якими пов’язують його лікувальні властивості: протипухлинну, протигрибкову, антимікробну, антиоксидантну, протизапальну, тонізуючу. Працюючи разом, лігнани стимулюють діяльність центральної нервової системи – завдяки їм, лимонник називають адаптогеном. При регулярному використанні ці речовини настільки зміцнюють організм, що він перемагає найважчі захворювання, так що лимонник, так само, як женьшень, аралію, елеутерокок та ін., можна назвати ліками для здорових людей. В ягодах лимоннику є йод, а також багато селену і калію.
Призначається лимонник при занепаді сил, що викликані інфекційними та іншими захворюваннями, при трофічних виразках; при зниженому тонусі серцево-судинної системи, гіпотонії, зниженій працездатності, млявій роботі органів травлення, слабкості гладких і скелетних м’язів.
Матеріал підготували: завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб, проф. Ілащук Т.О., асистент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб, к.мед.н. Мікулець Л.В.
