Згідно статистичних даних, за останні 100 років в світі за рівнем захворюваності та смертності онкопатологія перемістилася з десятого місця на друге, поступаючись лише хворобам серцево-судинної системи.
За даними ВООЗ, щороку знову хворіють 10 млн чоловік. Як стверджує ВООЗ, смертність від раку до 2030 року зросте на 45%, в порівнянні з рівнем 2007 року.
Статистика в Україні.
Україна на другому місці в Європі за темпами поширення раку.
Щорічно в Україні більше 160 тис. чоловік дізнаються, що вони онкохворі.
Щороку від раку помирають близько 90 тис. осіб, з них 35% люди працездатного віку.
Щодня в Україні захворюють раком 450 людей, з них гинуть 250.
Щогодини реєструється понад 20 нових випадків захворювання, а 10 жителів України помирають від раку.
Ризик розвитку онкологічних захворювань становить 27,7% для чоловіків і 18,5% для жінок. Злоякісні новоутворення вражають в Україні кожного четвертого чоловіка і кожну шосту жінку.
Психоемоційні розлади при онкозахворюваннях
Досліджуючи дану тему, слід зазначити, що суттєву проблему при онкопатології складає не тільки основне захворювання, а й психоемоційні розлади, які завжди присутні в тій чи іншій мірі. Розглядаючи психологічні особливості девіантної поведінки онкохворих при медико-соціальній експертизі ми звертаємо увагу на такі види соціально-психологічної дезадаптованості:
а) стійка ситуативна дезадаптованість, коли хворий намагається пристосуватися до нової важкої для нього ситуації, але ніяк не може;
б) тимчасова дезадаптованість, яку можна перебороти за допомогою соціально-психологічних заходів;
в) загальна стійка дезадаптованть у зв’язку із тривалою фрустрацією особистості, що супроводжується не тільки певним ступенем тривожності, але й агресивністю, ригідністю на тлі спроб пожвавити захисні механізми.
Стосовно психічних змін в онкологічних хворих, їх умовно розділяють на три групи: а) чисто психогенні б) змішані психогенно-соматогенні в) переважно соматогенні.
Для практики відновлювального лікування найбільше значення мають переважно психогенно обумовлені форми нервово-психічних розладів, тому що вони є головним фактором дезадаптації у пацієнтів онкологічної клініки. Психогенні реакції (нозогенії) – психічні розлади, пов’язані зі звісткою про важке захворювання. Думки про невиліковність раку й майбутню смерть не можуть не турбувати людину, яка попала в онкологічний стаціонар або просто дізналась про такий діагноз.
Т. Ю. Мерилова, яка досліджувала групу онкологічних хворих за допомогою психологічних тестів (Айзека, Тейлор), визначила, що у більшості з них спостерігалися складні депресивні, тривожно-депресивні і фобічні прояви. Надмірно виражені негативні емоції (депресія, тривога, фобії) здатні викликати у таких хворих суїцидальні думки.
Виникненню депресії сприяють втрата соціального статусу, відчуття безпорадності і спотворення, безсоння, хронічний больовий синдром, непевність перспектив. У процесі лікування онкологічного захворювання людину переслідують страждання, страхи: перед хворобою, болем, перед змінами, страх самотності, страх смерті. Емоційні переживання можуть підсилюватися за рахунок браку любові та розуміння.
С. Я. Карпіловська зазначає, що одним із важливих психологічних наслідків переживання наявності важкої хвороби є почуття ізольованості від людей, які не мають подібного досвіду, переживання своєї інаковості, існування в зоні відчуження.
Онкологічні хворі відмічають не властиву їм раніше швидку втомлюваність, втрату спокою і внутрішньої врівноваженості, труднощі під час роботи, що вимагає зосередженої уваги і посидючості. Втома й одночасне збудження позбавляють їх чіткості та свіжості думки, що необхідні для продуктивної та цілеспрямованої діяльності.
Всі психічні реакції людини на звістку про важку хворобу можна розділити на певні етапи:
Перший етап – заперечення поставленому діагнозу, хвороби.
Другий етап – етап протесту, гніву. Він є специфічним наслідком питання, яке часто ставлять перед собою люди: “Чому саме зі мною це відбулося?” Злість та гнів в такій ситуації досить закономірні, так як завжди виникають на неможливість задовольнити свою потребу, потребу бути здоровим.
Третій етап – етап “торгу”, або “переговорів”. Під час цього етапу відбувається різке звуження так званого “життєвого горизонту” людини. Адже життя зазнало серйозного удару, все нове може лякати, тому за допомогою старих звичних речей люди можуть підтримувати свою рівновагу, створювати ілюзію, що нічого не сталося, все так як завжди, життя таке саме, як і до постановки страшного діагнозу.
В цей час може спостерігатися відмова від різноманітних життєвих подій, чи дій, що приносять задоволення і радість – це своєрідний компроміс, спосіб неначе відкласти вирок долі. В цей час багато хто шукає різноманітні способи лікування від традиційних до нетрадиційних.
Четвертий етап – етап депресивного стану. В цей час у людини, котра захворіла можуть бути різкі перепади настрою: то вона плаче, а то сміється. Пацієнти переживають стани страху та тривоги, провини та відчаю. Також в цей час люди можуть дещо регресувати у своїй поведінці. Або ж може бути інший варіант – заторможеність фізичної і психічної реакції, апатія.
П’ятий етап – прийняття реальної дійсності, прийняття поставленого діагнозу. На цьому етапі часто люди звертаються до релігії, що дає певний позитивний ефект у прийнятті реальності. Тяжка хвороба часто усамітнює людину, розриває її людські зв’язки, звужує життя.
Люди з онкологічним діагнозом попадають в полон хвороби, стають обмежені у свободі дій, у своєму волевиявленні. Вони переживають емоційну напругу, тривогу, відчай, гнів, страх перед майбутнім, неможливість керувати ситуацією, хаос найрізноманітніших почуттів. Звістка про рак часто позбавляє людей творчого пристосування до подій життя, вводить у ступор, робить їх ригідними. Часто цей стан супроводжується гострим переживанням можливості межі, порогу, кінця.
Перебуваючи в близькому контакті з важкою хворобою людина стикається з екзистенційними питаннями: питаннями життя та смерті, активністю і пасивністю, питаннями сенсу, вибору, відповідальності. Таке враження, що в подібній ситуації людина нічого не може зробити, від неї начебто нічого не залежить. Їй так здається. І це дійсно так. Але тут приховується парадокс – людина не здатна змінити минуле, але вона може стати господарем теперішнього, може так спробувати побудувати, організувати своє сьогоднішнє життя, щоб стати його творцем.
Отже, своєчасна психологічна допомога є однією з найважливіших складових у боротьбі з такою важкою хворобою як рак, тому що тільки тоді, коли людина переосмислить те, що трапилось, згуртується і активізує свої резерви, тільки тоді з’явиться справжній ресурс для боротьби за себе і своє життя.
Матеріал підготувала: асистент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М.Савенка, лікар-психіатр, психотерапевт Іванова Наталія Миколаївна
