Доказова медицина є невіднятним напрямом сучасної медичної науки та практики, який ґрунтується на бездоганній науковій інформації та зорієнтований на підвищення рівня наукових досліджень, суттєве покращення діагностики, профілактики, лікування і прогнозу захворювань, оптимізацію діяльності системи охорони здоров’я. Ґрунтується доказова медицина на інформації, вірогідність якої не викликає жодних сумнівів, спрямована на ефективне лікування конкретного пацієнта. При цьому, зменшується суб’єктивний вплив на вибір критеріїв діагностики та лікування відповідно до рекомендованих алгоритмів, що вимагає від лікаря критичної оцінки, завдяки використанню найбільш перевіреної інформації, отриманої з якісних клінічних досліджень і систематизованих оглядів.
Основними принципами доказової медицини є:
- використання наукової медичної інформації виключно найвищого рівня доказовості;
- систематичне оновлення інформації щодо досягнень науки та клінічної практики;
- безперервне ознайомлення всіх учасників медичної галузі з досягненнями науки і практики;
- оптимальна діагностична доцільність;
- раціональна фармакотерапія;
- постійне підвищення безпеки медичних втручань;
- мінімізація економічних витрат;
- оптимізація діяльності національної системи охорони здоров’я;
- міжнародна стандартизація медичних послуг;
- колективна відповідальність
Принципи доказової медицини дозволяють розробляти найбільш ефективні, безпечні та економічні сучасні терапевтичні стратегії, які можуть бути реалізовані на державному, регіональному, популяційному і індивідуальному рівнях, що забезпечує вибір оптимального варіанту в кожному конкретному клінічному випадку.
Основною метою практичного застосування принципів доказової медицини є підвищення якості надання медичної допомоги шляхом розробки клінічних рекомендацій для практичних лікарів і впровадження системи стандартизації, стандартизація діяльності науковців, лікарів та організаторів охорони здоров’я, підвищення ефективності фармакотерапії та виліковування гострих станів, а відносно хронічних захворювань – тривала ремісія, зниження летальності і поліпшення якості життя хворих, підвищення безпеки лікування та зменшення ризику появи ускладнень та запобігати погіршенню перебігу захворювання шляхом раціонального призначення лікарських препаратів та методів лікування, а також фармакоекономічне забезпечення терапії.
Клінічні настанови та рекомендації, засновані на принципах доказової медицини, повинні зазначати ступінь своєї впевненості в тих чи інших доказах. З цією метою у 1998 році запропоновано рейтингову систему оцінки якості доказовості клінічних досліджень, яка складається з чотирьох рівнів (I, II, III, IV) або букв латинського алфавіту (А, В, С, D). Цифри позначають рівень доказовості результатів наукових досліджень, букви позначають рівень доказовості прийнятих рекомендацій:
- рівень I (A – висока вірогідність): великі подвійні сліпі плацебо-контрольовані дослідження, а також дані, отримані при метааналізі кількох рандомізованих контрольованих досліджень;
- рівень II (B – помірна вірогідність): невеликі рандомізовані контрольовані дослідження, в яких статистичні розрахунки проводяться на обмеженій кількості пацієнтів;
- рівень III (C – обмежена вірогідність): нерандомізовані клінічні дослідження на обмеженій кількості пацієнтів;
- рівень IV (D – незначна вірогідність): прийняття групою експертів консенсусу з певної проблеми.
На сьогодні рівень вірогідністі А мають близько третини клінічних рекомендацій; всі інші ґрунтуються на менш якісних дослідженнях, найвищий рівень доказовості забезпечують рандомізовані клінічні дослідження. Водночас в окремих випадках, при оцінці небезпечних реакцій, кращий рівень можна отримати у ретроспективних або когортних дослідженнях.
Саме, доказова медицина дозволяє створювати науково обґрунтовані індивідуальні програми високоефективного, безпечного і економічно оптимального лікування хворого та попередження поліпрагмазії, охоплює всесвітній досвід діагностики та лікування внутрішніх захворювань в економічно розвинених країнах.
Отож, доказова медицина гарантує розвиток медичної науки та практики, яку необхідно впроваджувати на різних етапах навчання здобувачів освіти, лікарів, слухачів з метою підвищення якості медичної допомоги з огляду на ефективність, безпечність та вартість фармакотерапії
Матеріал підготувала доц.закладу вищої освіти кафедри фармації,
к.фарм.н. Аліна ПАЛАМАР
