Найважливішим кроком в боротьбі з бактерійними захворюваннями стало відкриття в середині минулого століття хімічних сполук,
які можуть знищувати мікроорганізми всередині людського організму – антибіотиків. В 1928 році шотландський бактеріолог Олександр Флемінг помітив бактерицидну дію плісняви, а через 12 років англієць Хоуард У.Флорі встановив, що введення речовини, яка продукується пліснявою, дозволяє врятувати заражених в експерименті тварин. В 1945 році Флемінгу, Чейну і Флорі було присуджено Нобелівську премію за відкриття пеніциліну. Шальки терезів в боротьбі між мікроорганізмами і людським організмом почали схилятися на користь людини. Здавалося, що шлях в понад 2000 років завершився перемогою людини.
Але вже через 16 років – в 1961 році – з’явилося перше повідомлення про метициллінрезистентний золотистий стафілокок (МRSА), в 1967 році в Австралії було виявлено першу резистентну до пеніциліну бактерію роду Streptococcus pneumoniae. Поширення резистентності стало збільшуватися катастрофічними темпами: вже в 1963 році людство пережило перший спалах МRSА-інфекції. В кінці 60-х років ХХ століття МRSА поширився в усіх країнах Європи, в 70-х роках – в США, а у 80-х роках даний збудник виявлявся в усіх країнах світу. На початку ХХІ століття були виявлені позагоспітальні штами МRSА. В 1997 році в Японії та США були вперше зареєстровані ванкоміцинрезистентні штами золотистого стафілококу (VRSА-штами).
Резистентність до антибактереріальних препаратів – здатність мікроорганізмів переносити значно більші концентрації препарату, ніж інші організми даного штаму, або розвиватися при таких концентраціях АБП, які перевищують концентрацію АБП в мікроорганізмі при антибіотикотерапії.
Резистентність мікроорганізмів до АБП може бути природньою (істинною) і набутою.
Природня антибіотикорезистентність характеризується відсутністю у мікроорганізмів мішені дії АБП або недоступністю мішені внаслідок первинно низької проникливості бактеріальної стінки або наявності ферменту, який руйнує АБП. Природня антибіотикорезистентність є сталою і не залежить від частоти застосування АБП.
Набута антибіотикорезистентність. Розвиток набутої резистентності завжди зумовлений генетичними змінами – появою нової генетичної інформації або експресією існуючих генів. Розвиток набутої резистентності зумовлюється тільки контактом мікроорганізму з АБП.
Причини антибіотикорезистентності
В основі проблеми резистентності лежить нераціональне використання антибактеріальних препаратів!!!
АБП на сьогодні займають одну з важливих частин арсеналу лікарських засобів медичних закладів. Від 25 до 35% всіх госпіталізованих пацієнтів отримують АБ за різними показами. Витрати стаціонарів на придбання АБ складають до 50% бюджету ЛПЗ. В той же час, за даними ВОЗ в 50% випадків АБП призначаються безпідставно. Особливо поширена практика призначення антибактеріальних препаратів при інфекціях вірусної етіології.
Важливе місце в поширенні антибіотикорезистентних штамів займає безконтрольне застосування АБП у ветеринарії та сільському господарстві. На сьогодні, за даними ВООЗ, 50% всіх відомих АБП застосовується в сільському господарстві не тільки для лікування хворих тварин, а й в якості стимуляторів росту рогатої худоби та птахів. В країнах, де застосування АБП в якості кормових добавок було заборонене, відмічається зниження резистентності мікроорганізмів до АБП: в Голландії резистентність штамів сальмонел знизилася з 90% в 1974 році до 34% в 1980 році.
Людство має 2 шляхи подолання АБР:
- Синтез нових АБП;
- Раціональне застосування вже існуючих АБП.
Синтез нових АБП включає 3 основних напрямки: синтез “захищених” АБП, синтез нових АБП уже відомих класів, пошук та синтез принципово нових АБП. Складність та туманна перспективність даного напрямку обговорювалася на початку даного матеріалу. Тому основним шляхом подолання антибіотикорезистентності є раціональне застосування існуючих АБП, яке дозволяє продовжити або відновити терапевтичну ефективність існуючих АБП, що є більш раціональним, ніж синтез нових АБП. На сьогодні – це єдиний реальний вихід із ситуації, коли ми можемо втратити АБП як лікарські засоби.
Матеріал підготувала: асистент кафедри інфекційних хвороб та епідеміології, к.м.н. Оксана Голяр
