Джон Франклін Ендерс /англ. John Franklin Enders/ (10 лютого 1897 – 8 вересня 1985) – американський вірусолог, член Національної академії наук США та Американської академії мистецтв і наук, член Лондонського королівського товариства, лауреат Нобелівської премії з фізіології й медицини 1954 року.
У науковій спільноті вченого Джона Франкліна Ендерса іноді називають «батьком сучасних вакцин». Таке прізвисько він отримав за роботу в області вірусології. У 1954 році за свої дослідження американець отримав Нобелівську премію з фізіології та медицини «за відкриття здатності поліомієліту рости в культурах різних типів тканин» (for their discovery of the ability of poliomyelitis viruses to grow in cultures of various types of tissue).
А далі стається досить рідкісна для Нобелівської премії річ: учений, який вже отримав Нобелівську премію, робить своє головне відкриття, яке принесло, цитуючи самого Альфреда Нобеля, «максимальну користь людству», тобто робить нове відкриття вже у статусі Нобелівського лауреата.
А саме, у рік отримання Нобелівської премії Ендерс зайнявся іншою хворобою – кором. Саме тоді він виділив вірус кору в 11-річного хлопчика, Девіда Едмонстона, і розпочав роботу над вакциною від кору. У 1954 році в лабораторії педіатричної лікарні Бостона він зі своїми співробітниками зміг створити штам, що викликає імунітет, але не саме захворювання. Саме його розробка послужила основою для створення сучасної протикорової вакцини. На це пішло шість років, а 1960 року розпочалися клінічні випробування. У будь-якому випадку, 17 вересня 1961 року було оголошено про ефективність вакцини «живим» вірусом, а через два роки почалося виробництво «вбитої» вакцини, що не містить «живих» вірусних частинок.
Щеплення від кору, яке він винайшов у співпраці з Томасом Веллер і Фредеріком Роббінсоном, врятувала життя понад 120 млн осіб. Ця робота вперше показала, що вірус цього типу може бути вирощений і маніпулюваний поза організмом людини. Саме цю техніку назвали Ендерс-Веллер-Роббінс методом, який Джонас Солк використав для розробки вакцини від поліомієліту в 1952 році.
Ендерс продовжував до самої своєї смерті займатися вірусами. Він встиг стати одним із перших дослідників ВІЛ, дожив до 88 років і зрозумів, що його роботи врятували не один мільйон людей.
Підготував завідувач кафедри мікробіології та вірусології,
проф. Святослав Дейнека
