3 березня 2023 р. науковий світ відзначає 30 років від дня смерті Альберта Себіна – людини, яка врятувала планету від одного з найжахливіших захворювань минулого століття – поліомієліту.
Альберт Брюс Себін (Сейбін, Сабін, Albert Bruce Sabin – англ.), народився 26 серпня 1906 р. у Білостоці (теперішня Польща), помер 3 березня 1993 року у Вашингтоні, США.
Ще юнаком Альберт захопився бестселером американського мікробіолога Поля де Крюї “Мисливці за мікробами” (Мicrobe Hunters, 1926 р.), що розповідає про перших мікробіологів, які здійснили революційні прориви, та зрозумів, що хоче стати одним із “мисливців на мікроби”, великим ученим на службі глобальних проблем людства.
Щоб почати вчитися в медичній школі у США, йому були потрібні гроші. Знайти потрібну суму йому допоміг відомий мікробіолог Вільям Парк – один із розробників вакцини проти дифтерії у США. Він домовився про кілька грантів, які дозволили Альберту вступити до Школи медицини при Нью-Йоркському університеті. Там же новоспечений громадянин США (отримуючи американський паспорт, він змінив єврейське прізвище Саперштейн на більш милозвучне – Сейбін) почав наукові дослідження в галузі біомедицини. Своє проживання в кімнатці, яку йому виділили в Гарлемській лікарні, він відпрацьовував тим, що проводив ночами тести з типування пневмонії залежно від збудника інфекції. Незабаром використовувану в лабораторії методику Альберт визнав неефективною і натомість запропонував свою, що різко прискорює терміни типування. Вільям Парк опублікував опис нової технології в авторитетному медичному журналі і назвав запропонований метод ім’ям Сейбіна, що принесло молодому вченому першу славу. У 1928 р. він отримав ступінь бакалавра, а в 1931 р. – доктора медицини. Під час іспиту на отримання ліцензії лікаря Альберту дісталося питання про типування пневмонії за методом Сейбіна.
Отримавши диплом, Сейбін почав працювати в бактеріологічній лабораторії доктора Парка. У цей час у Нью-Йорку спалахнула чергова епідемія поліомієліту, відомого також як дитячий параліч. Парк підключив Альберта до роботи з дослідження хвороби, і той опублікував про вірус кілька статей. З них і почалася багаторічна історія боротьби вченого з поліомієлітом.
Перше відкриття доктор А. Сейбін зробив у 1931 р. За допомогою дослідів він довів, що поширені на той час тести на шкірі (за якими визначали, чи схильна людина до захворювання на поліомієліт), не мали під собою підстав. Уперше продемонстрував ріст поліовірусу в нервовій тканині людини in vitro. Наступні кілька років Альберт отримував досвід і знання в Нью-йоркській лікарні-клініці Бельвю, потім у Лістерівському інституті профілактичної медицини в Лондоні, де практикувався в патологічній анатомії та хірургії.
У 1938 році президент Франклін Рузвельт – вважалося, що він був прикутий до інвалідного крісла через поліомієліт – заснував Національний фонд по боротьбі з дитячим паралічем. У 1939 році пропозицію обійняти посаду дослідника в цьому фонді отримав уже відомий на той час вірусолог Альберт Сейбін. У цей самий час А. Сейбіна запросили на посаду професора на факультет педіатрії медичного коледжу університету Цинциннаті та завідувача відділення інфекційних захворювань у дитячій лікарні при цьому коледжі. 33-річний Сейбін вважав за краще очолити відділення інфекційних хвороб у дитячій клініці. Він хотів зрозуміти шляхи проникнення вірусу поліомієліту в організм людини. Для цього вивчав тіла людей, які від нього померли. Провівши безліч розтинів, команда професора Сейбіна з’ясувала, що поліовірус проникає через травний тракт.
Усі основні роботи А. Сейбіна присвячені дослідженню поліомієліту. Під час роботи в Рокфеллерівському інституті медичних досліджень у Нью-Йорку (1935-1939) він уперше продемонстрував науці, що поліовірус може множитися в культурі нервової тканини – поза людським організмом.
Головні винаходи Альберта Сейбіна відбулися завдяки багаторічній співпраці з університетом та Дослідницьким центром дитячого госпіталю Цинциннаті (штат Огайо, 1939-1969). Спочатку він спростував загальноприйняту теорію про передачу поліомієліту повітряно-крапельним шляхом і довів у 1941 р., що хвороба має кишкове походження. Він показав, що вірус інфікує насамперед травний тракт і тим самим спростував поширену думку, що він вражає головним чином органи дихання. Потім йому пощастило отримати ослаблені форми вірусу поліомієліту, здатні забезпечити довгостроковий імунітет. Його відкриття спиралося на один з основних принципів імунології: інфекція з безпечним штамом вірусу стимулює вироблення антитіл, що захищають організм від більш отруйних штамів. Відкриття давало можливість створити пероральний препарат, а отже, значно спростити вакцинацію. У 1957 р. він домігся успіху, створивши так звану живу вакцину. Сейбін і ще кілька добровольців прищепили вакцину собі. Далі потрібно було протестувати живу вакцину на людях, першими “піддослідними” стала сотня ув’язнених американських в’язниць. У 1957 р. перша протиполіомієлітна пероральна (приймається всередину) вакцина успішно пройшла випробування в Чилі, Голландії, Японії, Мексиці, Чехословаччині та Швеції.
1961 року Американська медична асоціація рекомендувала до масового використання вакцину Сейбіна замість вакцини Солка. Водночас Сейбін передав свої вакцинні штами ВООЗ, тим самим гарантуючи доступ до препарату за мінімальних витрат. Завдяки цьому вакцина Сейбіна стала однією з найбільш доступних і широко використовуваних вакцин у світі. Це призвело до швидкого зниження захворюваності на поліомієліт, а в багатьох країнах – до практично повної його ліквідації.
І саме винахід Альберта Сейбіна Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) визнала найдієвішим і найпростішим у вживанні. Сейбін відмовився патентувати своє відкриття, бажаючи, щоб безкоштовна вакцина потрапила в усі куточки земної кулі. На початку 1960-х понад 200 мільйонів європейців і американців (переважно – діти) отримали щеплення проти поліомієліту, що, за оцінкою ВООЗ, запобігло 500 тисячам смертей і 5 мільйонам випадків інвалідності. Як вакцина Сейбіна, так і вакцина Солка практично викорінили цю страшну хворобу на Землі.
Альберт Сейбін був членом наукових товариств багатьох країн, членом Національної Академії Наук США, іноземним членом АН СРСР. За свою медичну та гуманітарну діяльність доктор Сейбін отримав 46 почесних звань від університетів світу. Серед його незліченних нагород – Національна медаль науки США (1970 р.), Президентська Медаль Свободи (вручають за вагомий внесок у безпеку і захист національних інтересів США, у підтримання миру в усьому світі 1986 р.) і орден Дружби народів СРСР (1986 р.). Одним із перших йому було вручено Золоту медаль ім. Льва Толстого (1987 р.), яку присуджує Міжнародна асоціація дитячих фондів за видатний внесок у справу захисту дитинства.
“Жодна людина в історії не присвятила стільки часу і не зробила такого величезного внеску в дослідження поліомієліту, як Сейбін”, – зазначив професор Єльського університету Джон Пол.
Великий учений і гуманіст помер 3 березня 1993 року і був похований у пантеоні Сполучених Штатів – на Арлінгтонських національних кладовищах у Вашингтоні.
Підготував завідувач кафедри мікробіології та вірусології, проф. Святослав Дейнека
