Інфекційний мононуклеоз або Епштейн-Барр-вірусна інфекція (EBV-інфекція), інша назва «хвороба поцілунків» викликається герпесвірусом 4-го типу і передається від людини до людини через слину, є притаманною недугою для людей, і характеризується тріадою симптомів – лихоманкою, тонзилофарингітом і лімфаденопатією.
Вперше описано як «drusenfieber» або мигдаликова гарячка у 1889 році, однак сам термін «інфекційний мононуклеоз» був введений пізніше у 1920 році для опису хвороби у 6-х студентів з гарячковим станом, що характеризувався абсолютним лімфоцитозом та появою атипових мононуклеарів в крові.
Епштейн-Барр вірус є широко поширеним герпес-вірусом, який поширюється завдяки тісному контакту між сприйнятливою особою та носієм EBV-вірусу. Вірус не поширюється від об’єктів довкілля, винятково інфіковані люди є основним резервуаром та джерелом вірусу для інших.
Варто наголосити, що вірус може передаватися через плаценту від організму вагітної жінки до плоду, а також з молоком годуючої матері, з донорськими органами чи компонентами крові під час переливання.
Примітно, що антитіла до ЕБВ визначаються в 90-95% дорослих, а інфекція переважно має безсимптомний перебіг. Пік захворюваності припадає на період від 15 до 24 років, і випадки інфекційного мононуклеозу в дорослому віці можуть супроводжуватися наростаючою тяжкістю та потребою в ушпиталенні. Цей вірус є онкогенним, і може призводити до назофарингеальної карциноми, ускладнюватися неврологічними ураженнями.
Вважаю за вельми доцільне, виокремити в даній публікації основні п’ять груп ризику щодо розвитку реактивних форм ЕBV-інфекції:
- Люди з імунодефіцитами;
- Вагітні й плід (при наявності вірусемії у вагітної);
- Маленькі діти й людли похилого віку (віковий імунодефіцит);
- Особи, що працюють з дітьми: вихователі, учителі, няні;
- Медичні працівники, що контактують із зараженим біоматеріалом (ефект множинних реінфекцій).
З EBV-інфекцією асоційовані наступні автоімунні захворювання: розсіяний склероз, системний червоний вовчак, автоімунна тромбоцитопенічна пурпура, синдром Шегрена, хронічна демієлінізуюча полінейропатія.
Варто знати про існування трьох типових клінічних форм інфекційного мононуклеозу – ангінозної, поліаденопатійної та спленомегалічної, а також атипових – вісцеральної, неврологічної та кістковомозкової. Загалом, клінічна картина є доволі поліморфною. Розрізняють первинну активну і хронічну активну чи латентну форми хвороби.
Лабораторна діагностика має вирішальне значення для верифікації діагнозу – в нагоді стане розгорнутий аналіз крові з мікроскопією на предмет наявності атипових мононуклеарів. Серологічні тести теж мають неабияке значення, цим питанням мають займатися фахівці інфекціоністи у своїй клінічній роботі з пацієнтом. Лікувальна тактика передбачає застосування противірусних, патогенетичного й симптоматичного лікування. Має місце використання імуноглобулінів, а також диспансерний нагляд після перенесеного захворювання.
Оскільки, за влучним висловом видатного Миколи Івановича Пирогова, «…майбутнє належить медицині профілактичній…», наголошу на аспектах раціональної превенції цієї інфекції. Отже, уникнення тісних прямих оро-оральних контактів є первинною, тоді як раціоналізація імуносупресивних втручань і моніторинг імуноскомпрометованих осіб є вторинною профілактикою. Підвищення добробуту й соціальної захищеності населення є ключовими факторами неспецифічної профілактики реактивованої EBV-інфекції.
Публікацію підготувала – доктор філософії, доцент кафедри інфекційних хвороб та епідеміологї Анюта СИДОРЧУК
