Щорічно у другу неділю вересня українці вітають кінематографістів зі святом. День українського кіно отримав статус офіційного державного свята в 1996 році, згідно з Указом Президента, виданим «на підтримку ініціативи працівників кінематографії України».
Перша українська кінозйомка відбулася у вересні 1896 року в Харкові, де фотограф Альфред Федецький зняв кілька хронікальних сюжетів. А вже в грудні Федецький влаштував перший український кіносеанс у Харківському оперному театрі.
Утім деякі дослідники стверджують, що відлік історії українського кінематографа варто починати трохи раніше, адже 1893 року механік Одеського університету Йосип Тимченко сконструював кінознімальний і кінопроєкційний апарати. До речі, зробивши це на три місяці раніше за Едісона й на понад рік раніше за братів Люм’єрів.
Тоді ж у Одесі, Харкові та Львові відбулися перші публічні кіносеанси, під час яких здебільшого демонстрували хроніки тогочасних подій. Такі заходи викликали неабияке здивування та зацікавлення, адже багатьом глядачам важко було сприймати несподіваний рух звичних сталих зображень повсякденного життя, що демонструвалися на фотознімках.
Відразу після показу історичних хронік почали з’являтися художні кінострічки. Перша українське ігрове кіно зняли 1911 р. Його автором став Данило Сахненко, який присвятив стрічку «Запорізька Січ» подіям середини ХVI ст. пов’язаним із діяльністю кошового отамана Івана Сірка.
З дореволюційним кіно в Україні пов’язана творчість багатьох популярних акторів. Королевою екрану тих часів була Віра Холодна, яка народилася в Полтаві і багато знімалася в Одесі.
У серпні 1918 року, після проголошення незалежності України та утворення УНР на чолі з Павлом Скоропадським, з’явився наказ Скоропадського про українізацію кіно. На його виконання було створено першу українську державну організацію в галузі кіно – кінокомпанія «Українфільм». У часи окупації України СРСР факт існування студії «Українфільм» у 1918-1919 роках приховували, а українські кіноісторики вперше дізналися про неї більше тільки після проголошення незалежності України 1991 року та відкриття доступу до закритих архівів.
Товариство «Українфільм» мало на меті «широке виробництво та розповсюдження ідейних та національних фільмів, головним чином патріотичного та історично-героїчного напрямків». На базі «Українфільм» розробляли постановки фільмів «Брехня», «Чорна пантера» за Володимиром Винниченком, а також «Вітер з півночі», «Кармелюк», «Чорна рада». Також український кінематограф віддавав перевагу екранізації популярних українських вистав, як-от «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник», «Наймичка». Пробували створювати фільми на українську історичну тематику, теж на театральній основі («Богдан Хмельницький» за п’єсою Михайла Старицького).
Проте, з огляду на недовготривалості існування УНР, «Українфільм» також проіснував лише рік – із серпня 1918-го до серпня 1919 року.
У 1922 році було засновано Всеукраїнське фотокіноуправління, якому вдалося реконструювати одеське і ялтинське підприємства, а в 1928 році ввести в дію Київську кінофабрику (майбутню Київську кіностудію ім. О. Довженка). В Україні було створено низку німих стрічок, найвідоміша з них – «Земля» Олександра Довженка, яку кінокритики вважають культовою для свого часу.
Олександр Петрович Довженко унікальна художня особистість – кінорежисер-новатор, самобутній прозаїк і драматург, тонкий лірик і поет екрана, і водночас – полум’яний публіцист, трибун, філософ, світогляд якого втілив у собі найпотаємніші глибини національної мудрості, духовності. Один із фундаторів української кінематографії, всесвітньо відомий митець. Особливу роль у становленні українського кіномистецтва відіграли фільми Олександра Довженка «Звенигора» (1928), «Земля» (1930). Його творчість піднесла вітчизняний кінематограф до світового рівня. Стилістика, створена Довженком, поклала початок напряму, який визначають як «українське поетичне кіно».
Зі знакових для українського кінематографа подій варто виокремити показ 1930 року першого звукового фільму «Симфонія Донбасу» режисера Дзиґи Вертова – одного із засновників і теоретиків документального кіно, якого вважають яскравим представником «Українського Відродження» у кінематографі.
Українські художники впродовж минулого століття створили власну яскраву кіношколу, яка гідно збагатила світове кіно. У пам’яті назавжди залишаться імена Олександра Довженка, Івана Кавалерідзе, Марка Донського, Сергія Параджанова, Юрія Іллєнко, Леоніда Бикова, Леоніда Осики, Івана Миколайчука, Гната Юра, Костянтина Степанкова, Миколи Гринько, Богдана Ступки і багатьох їх талановитих творчих послідовників.
За часів радянської окупації в Україні відбувалося потужне кіновиробництво, але переважно російськомовних фільмів для всесоюзного вжитку. У 1980-х українська мова практично повністю була витіснена з українського кінопрокату: репертуар кінотеатрів УРСР практично весь був російськомовним, стрічки, вироблені на українських кіностудіях, до яких існував україномовний дубляж, демонстрували переважно в російськомовному варіанті. Унаслідок русифікації України, до 1991 року український кінематограф поступово зник як масове явище. Виробництво фільмів українською мовою на Ялтинській, Одеській та Київській кіностудіях припинилося, там переважно знімали російськомовні стрічки.
У період незалежності українське кіно характеризується розпадом кіноіндустрії в 1990-х роках та спробами відбудувати її у 2000-2010-х. Регулювання державної політики України з питань кіно було затверджено 13 січня 1998 року, коли Верховна Рада України прийняла Закон України «Про кінематографію».
Ситуація кардинально змінилася після «Революції гідності». Починаючи з 2014-го, коли в кінопрокат вийшов перший український історичний драматичний фільм, «Поводир» режисера і сценариста Олеся Саніна, українські фільми почали збирати чималі каси в українському кінопрокаті. 2018-го вперше за всю історію українські фільми увійшли у 20-ку найкасовіших фільмів українського кінопрокату за підсумками року.
Збільшення фінансування посприяло зростанню кількості та якості вітчизняного кіно. Українські фільми частіше виходять у національний прокат та здобувають перемоги на різних міжнародних фестивалях. Наше кіно впевнено виходить на міжнародну арену, збільшується кількість копродукційних та комерційних проєктів. Значно активізувалася також і галузь кінознавства і кінокритики.
24 лютого росія розпочала повномасштабну війну проти України. Відомі діячі української кіноіндустрії виступили проти російського вторгнення в Україну та долучилися до численних закликів до бойкоту російської культури. Європейська кіноакадемія приєдналася до ініціативи Української кіноакадемії щодо бойкоту російських фільмів і заявила, що виключає їх із цьогорічної Європейської кінопремії.
“Війна відкрила ще більше шляхів для України в світ та Європу, зокрема для кіно. Сьогодні наші фільми та проєкти є практично на кожній міжнародній платформі. Багато фестивалів роблять спеціальні програми з українськими фільмами. Наше кіно стало доступнішим для міжнародного глядача”, – сказала Анна Мачух (виконавчий директор Української кіноакадемії та генеральний директор Одеського міжнародного кінофестивалю) на брифінгу в Медіацентрі Україна, 16 червня 2022 р.
Кіно — це те, про що можна говорити не годинами, а днями. Лише називаючи імена тих, хто несе його у суспільство, згадуючи акторів, режисерів, сюжети, назви… Будемо сподіватися, що світ технологій, талановиті режисери, сценаристи та актори лишаться нескореними та цілеспрямованими й надалі, адже українське кіно існувало і протрималося із самих джерел і має, всупереч усьому, чи не найміцніше коріння у світі.
Матеріал підготувала бібліотекар І кат. Світлана Тулевська
Безручко, О. Аналіз маловідомимх лекцій 1932 року українського кінорежисера і драматурга ОлександраДовженка. Вища школа. 2017. № 11. С. 92-100.
Безручко, О. Педагогічна діяльність Олександра Довженка у школікіноакторів при Київській кіностудії. Вища школа. 2019. № 1. С. 7-15
Безручко, О. Перша лекція Олександра Довженка у Київському державному інституті кінематографії. Вища школа. 2018. № 2. С.77-86.
Безручко, О. Початок кінопедагогічноїдіяльності Олександра Довженка. Вища школа. № 12. С. 93-102
Безручко, О. Причини припинення Олександром Довженком кінопедагогічноїдіяльності у Київському кіноінституті. Вища школа. 2 № 7/8. С. 61-68.
Безручко, О. Специфіка лекцій Олександра Довженка для студентів Київського кіноінституту в неформальній обстановці. Вища школа. 2018. № 4. С. 70-79.
Білий птах зчорною ознакою: Іван Миколайчук: спогади, інтерв’ю, сценарії / упор. М. Є. Миколайчук. Київ: Мистецтво. 400 с.
Звёзды немого кино: сборник. Москва: Искусство. 240 с.
Кіслова, В. Секрети творчого довголіття (інтерв’ю з кінорежисером,кіносценаристом, поетом, публіцистом О.І. Муратовим). Безпека життєдіяльності. 2015. № 11. С. 40
Крижановський, Борис. Золоті сторінки кіно: монографія. Київ: Веселка. 142 с.
Українське кіно сьогодні є на кожній міжнародній платформі – директорка Кіноакадемії
