Вакцинація один із найефективніших заходів у сфері охорони здоров’я в історії людства, що врятував мільйони життів і викорінив чи взяв під контроль численні інфекційні хвороби.
На жаль, успіхи імунопрофілактики можуть іноді діяти проти неї. Населення, яке вже не бачить страшних епідемій, починає сумніватися в необхідності щеплень. Вакцинація стикається з опором і скептицизмом, які підживлюються міфами та дезінформацією. У цій статті ми розкриємо деякі поширені міфи та розвінчаємо неправильні уявлення про вакцинацію.
Отже, серед найгучніших звинувачень вакцинації як причини порушення здоров’я є аутизм. Це помилкове уявлення набуло популярності в 1998 році, коли було опубліковане резонансне дослідження Е.Вейкфілда в журналі «Lancet», що показало зв’язок між вакциною КПК (проти кору, епідемічного паротиту та краснухи) та розладом аутичного спектру (РАС). Однак наступні дослідження повністю спростували це твердження, і оригінальне дослідження було відкликано через серйозні методологічні недоліки та етичні проблеми. До речі, у травні 2010 року Е. Вейкфілд був позбавлений ліцензії на право займатися медичною практикою, а також доведені факти підтасовки результатів дослідження та матеріальну зацікавленість цього лікаря в отриманні «потрібних» результатів. Зрештою, численні широкомасштабні дослідження за участю мільйонів дітей незмінно не виявили зв’язку між вакцинами та РАС. Переважна кількість науковців підтверджує, що вакцини не викликають аутизм.
Інший поширений міф – це твердження, що вакцини містять небезпечні речовини, такі як ртуть, алюміній або формальдегід. Насправді, такі складові містяться у дуже малих кількостях, які не становлять загрози для здоров’я. Ртуть у деяких інактивованих вакцинах зазвичай знаходиться у формі етилртутьтіосаліцилату натрію (тимеросал) у слідовій кількості менше ніж 1 мкг на дозу об’ємом 0,5 мл, який є безпечним та легко виводиться з організму. Більше того, немає такої клітини в організмі, в якій не виявляють хоча б кілька молекул ртуті. Метиленова ртуть та її похідні – компонент літосфери Землі. По харчових ланцюжках, переважно в разі споживання риби чи тютюнопаління, метил- та диметилртуть потрапляють в організм людини. Проте під тиском бездоказової антивакцинальної пропаганди, починаючи з 1999 року, виробники почали переходити на виготовлення вакцин без тимеросалу. Експерти це вважають поступкою науки перед забобонами.
Алюміній використовується для підвищення ефективності вакцин – відіграє роль ад’юванта та бере участь у депонуванні препарату, стимуляції імунної відповіді. Знов численні наукові дослідження ніяких пізніх поствакцинальних ускладнень, зумовлених застосуванням алюмінію гідроксиду, не виявили. А нейротоксичні ефекти гідроксиду й метафосфату алюмінію, що містяться в адсорбованих вакцинах, – виключно міфи антивакцинальної пропаганди.
Формальдегід, що міститься у вакцині АКДП (вакцина проти кашлюку, дифтерії та правця) та її похідних, антивакцинальна пропаганда вважає канцерогеном, що викликає «поствакцинальний рак». Дійсно ВООЗ вказує на те, що тривала експозиція парів формальдегіду в результаті професійної діяльності вірогідно підвищує ризик виникнення назофарингеального раку. Проте, показано, що у вакцин, які містять інактивовані формальдегідом дифтерійний та правцевий анатоксини зі слідовою кількістю формальдегіду, канцерогенність відсутня. Варто зазначити, що формальдегід необхідний для гарантованого запобігання реверсії токсичної дії анатоксину.
Ще одне хибне твердження, що не втрачає своєї популярності – краще перехворіти, аніж вакцинуватися. Так, часом природний імунітет після перенесеної інфекції більш напружений та триваліший, ніж штучний активний після імунізації. Та чи враховують антивакцинатори ризик важких ускладнень, госпіталізації та навіть смерті при розвитку хвороби. Вакцинація, з іншого боку, забезпечує безпечніший спосіб набути імунітет, не піддаючи організм ризику важких ускладнень, які можуть виникнути при захворюванні. Крім того, вакцини спеціально розроблені для контрольованої стимуляції імунної системи, забезпечуючи захист від хвороб, не завдаючи шкоди. Так, наприклад, КПК може спричинити тяжкі ускладнення у дітей лише в одному випадку на мільйон, тоді як частота розвитку пневмонії при корі складає 6 випадків зі 100 захворілих, енцефаліту – 1 випадок на 1000, а летальний наслідок – 1 на 500-1000 хворих. Таких прикладів можна наводити безліч.
Тут же поговоримо про ще один аргумент антивакцинаторів – вакцини неефективні, адже хворіють і вакциновані. Звісно, що хворіють, проте у легкій формі і без ускладнень. Крім того, зазвичай ефективність вакцинації становить 99 %, і лише 1 % імунізованих людей не дає відповіді на вакцинацію.
Існує ще одна хибна думка, що вакцини необхідні лише для хвороб, які є поширеними або становлять значну загрозу здоров’ю населення. Однак навіть рідкісні захворювання можуть мати руйнівні наслідки для окремих людей і громад. Імунопрофілактика відіграє вирішальну роль у запобіганні спалахів і підтримці колективного імунітету, який захищає вразливі групи населення, що можуть не мати змоги отримати певні вакцини через медичні причини. Вакцинуючи проти широкого спектра хвороб, ми можемо разом зменшити тягар захворювань і захистити здоров’я населення.
Підсумовуючи, важливо розрізняти факти та вигадки, коли йдеться про вакцинацію. Дезінформація та міфи можуть підірвати довіру до вакцин і створити серйозний ризик для здоров’я населення. Покладаючись на наукові дані та експертів, ми можемо розвіяти міфи навколо вакцинації та популяризувати її важливу роль у профілактиці захворювань, порятунку життів і забезпеченні добробуту суспільства.
Донесення інформації про необхідність імунізації до населення є важливим завданням, яке можна виконати за допомогою різноманітних стратегій і комунікаційних засобів. Важливою складовою будь-якої стратегії є відкритість, чесність і науково обґрунтована інформація про вакцинацію. Ретельно плануючи та реалізуючи комунікаційні заходи, можна донести до населення необхідність вакцинації та підвищити рівень охоплення вакцинацією, що важливо для збереження громадського здоров’я та запобігання поширенню інфекційних хвороб.
Підготувала – доцент кафедри інфекційних хвороб та епідеміології Пудяк Христина.
