Заразні хвороби були і залишаються чи не найбільшою загрозою для людства. Згідно історичних даних від епідемій натуральної віспи, чуми, холери вимирали цілі міста, а держави втрачали свою економічну та військову могутність. Впродовж багатьох століть «пошесті» заразних хвороб супроводжувалися масовою загибеллю людей і спонукали медиків та науковців до пошуку ефективних засобів боротьби з ними.
З часом лікарі навчилися боротися з більшістю інфекційних захворювань. Причому провідне значення у цьому відіграла імунопрофілактика (вакцинація). Саме завдяки вакцинації з поверхні Земної кулі зникла натуральна віспа, а захворюваність на поліомієліт, правець дифтерію та багато інших заразних хвороб знизилася до спорадичних (поодиноких) випадків.
Окрилені абсолютним успіхом у подолані натуральної віспи медики взяли за мету до кінця 20 століття ліквідувати цілу низку інфекцій проти, яких було винайдено ефективні вакцини. Однак плани медиків до сьогодні залишаються нереалізованими. Лише в економічно розвинутих країнах (країни Західної Європи, США, Канада та ін.) вдалося практично повністю ліквідувати дифтерію, поліомієліт, правець, кашлюк, кір, краснуху тоді, як в інших країнах, зокрема і в Україні, від цих недуг ще страждає значна кількість населення.
Основною перешкодою на шляху подолання зазначених інфекцій в країнах, що розвиваються є економічні негаразди (брак лікувально-профілактичних закладів, медичних працівників, коштів на закупку вакцин тощо). В Україні ж проблеми імунопрофілактики зумовлені не стільки економічними факторами скільки недовірою населення до вакцинації, а в останні роки ще й військовою агресією російської федерації.
Причиною недовіри населення нашої країни до щеплень стали випадки тяжких розладів здоров’я у щеплених осіб, які по часу співпали з проведенням вакцинації і трактувалися засобами масової інформації, як наслідки вакцинації. Не зважаючи на те, що у більшості випадків зв’язку між проведенням щеплення та розладами здоров’я у вакцинованих не було виявлено суспільство продовжує турбувати питання наскільки щеплення є безпечними.
Відповідаючи на це питання необхідно чітко зазначити, що абсолютно безпечних вакцин немає оскільки не існує цілком безпечних ліків взагалі. Майже всі медичні препарати, які застосовуються сучасною медициною, мають побічну дію та протипокази до застосування. Щодо вакцин то за своєю побічною дією вони поступаються багатьом лікам, які ми застосовуємо у повсякденному житті (простуда, гіпертонія, тощо). Небажані прояви, які виникають на введення вакцин поділяються на поствакцинальні реакції загальні і місцеві та поствакцинальні ускладнення.
Поствакцинальні реакції є найчастішим проявом побічної дії вакцин.
Це тимчасові короткочасні патологічні зміни (частіше функціональні порушення) в організмі людини, які пов’язані з формуванням імунітету. Поствакцинальні реакції проявляються загальним нездужанням, порушенням сну, підвищеною втомою, неінтенсивним болем голови, незначним підвищенням температури тіла, гіперемією слизових оболонок ротоглотки, почервонінням та набряком у місці ін’єкції тощо. Вони не становлять небезпеки для здоров’я щепленої людини, проходять самостійно і в більшості випадків не потребують втручання медиків.
Поствакцинальні ускладнення це стійкі патологічні зміни в організмі, які виникають на введення вакцини і не пов’язані з формуванням імунітету. До поствакцинальних ускладнень відносяться тяжкі алергічні реакції, загострення хронічних захворювань, зміни з боку судин, ураження нервової системи тощо. Поствакцинальні ускладнення є більш серйозним побічним проявом вакцинації однак вони виникають украй рідко. Зокрема тяжкі алергічні реакції при щеплені проти кашлюку, дифтерії, правця виникають з частотою 1:120 000, судоми при введені корової вакцини виникають з частотою 1:200 000, неврологічні ускладнення при введені вакцини проти поліомієліту виникають з частотою 1: 5 000 000. Для порівняння спектр побічних ефектів у лікарських засобів для лікування кашлюка, дифтерії, правця, кору поліомієліту у десятки разів більший ніж у вакцин проти цих захворювань.
Разом з цим частота розвитку ускладнень при застосуванні лікарські засобів для лікування інфекційних захворювань є неспівставно вищою за частоту ускладнень на введення вакцин. До прикладу при застосуванні противірусних препаратів тяжкі алергічні реакції виникають з частотою від 1:100 до 1: 1000, шлунково-кишкові кровотечі, тяжкі ураження печінки, а також психічні розлади – від 1:1000 до 1: 10 000, при застосуванні антибактерійних засобів ураження серця та його зупинка виникають з частотою від 1:100 до 1: 1000, тяжкі алергічні реакції, судоми, неврологічні розлади – від 1:1000 до 1: 10 000. Крім цього власне самі захворювання несуть небезпеку як для здоров’я так і для життя хворого. Навіть за нетяжких форм правця помирає 10 % хворих, а за тяжкого перебігу цієї недуги смертність сягає 70 %, при паралітичних формах поліомієліту смертність коливається в межах 20 – 50 %, а при дифтерії у межах 5 – 20 %. Також необхідно зазначити, що наслідком перенесеного правця, дифтерії, поліомієліту може бути глибоке каліцтво, перенесеної паротитної хвороби – безпліддя у чоловіків, кору – розвиток підгострого корового паненцефаліту, який відноситься до повільних смертельних інфекцій, краснухи – вад розвитку плода.
Отже підсумовуючи вищевикладене можна з впевненістю констатувати, що вакцинація це не лише найбільш надійний та ефективний, але й найбільш безпечний спосіб запобігти розвитку інфекційної недуги.
Доцент кафедри інфекційних хвороб та епідеміології Юрій РАНДЮК
