Здоров’я нації має бути найвищою цінністю держави, а медицина має бути профілактичною, направленою запобігати захворюванням. Саме такі постулати мають стояти у джерел всіх рішень, прийнятих уповноваженими особами громади.
Історія людства змінювалася під впливом різних ситуацій, одначе інфекційна захворюваність «ламала» її жорстко, у вигляді пандемій та епідемій натуральної віспи, чуми, холери, іспанського грипу та інших пошестей.
Перші «зародки» вакцинації з’явилися в Китаї більш як три тисячі років тому, коли вміст пухирців хворих на натуральну віспу наносили на шкіру здорових. Успішні спроби попередити розвиток тяжких інфекцій були досягнуті Е.Дженнером, підтримані і вдосконалені роботами Р.Коха, Л.Пастера, І.Мечникова.
Нинішня інфекційна ситуація в Китаї та високий ризик поширення відносно нової емерджентної інфекції – коронавірусної інфекції свідчить про те, що ситуація контролю за особливо небезпечними інфекційними захворюваннями у світі залишається гострою і невирішеною.
Сучасна інфекційна захворюваність в Україні призвела до нестійкої, а за окремими показниками – до несприятливої епідемічної ситуації, що вкрай негативно впливає на здоров’я народу і загрожує національній безпеці. Багато інфекційних хвороб відрізняються від інших соматичною контагіозністю (заразністю), схильністю до епідемічного і пандемічного поширення, що вимагає швидкої ізоляції хворих, негайного надання медичної допомоги, часто одразу кваліфікованої, зростанням летальності у геометричній прогресії залежно від терміну госпіталізації.
Вакцинопрофілактика або імунопрофілактика – високоефективний, а іноді й єдиний засіб масової та індивідуальної профілактики інфекційних захворювань. Реальної альтернативи ефективному запобіганню інфекційним хворобам на сьогодні у світі не існує. З-поміж переліку відомих нам 1500 інфекцій, маємо можливість реально «керувати, контролювати» (активно запобігати за допомогою імунопрофілактики) лише 30 інфекційним захворюванням.
Нагадаємо, що метою проведення щеплення є запобігання хворобам або її ускладнень шляхом введення «частинки» (фрагменту, антигену збудника) в практично здоровий організм, всередині якого після складної взаємодії органів імунної системи (лімфовузлів, тимуса, селезінки та інших) формується так званий післявакцинальний імунітет, – тобто білкові сполуки, антитіла, які в майбутньому зможуть нейтралізувати цього ж збудника відповідно. Водночас імунодефіцит та імунна толерантність можуть призводити до низької ефективності або взагалі відсутності ефекту від вакцинопрофілактики, а ці чинники не є залежними ані від якості вакцин, ані від режимів їх введення. Тому маємо розуміти, що поняття «вакцинований», «імунний» та «захищений» не є тотожними, тобто не завжди збігаються.
З огляду на різноманітні екологічні, генетичні та коморбідні чинники, існує об’єктивно обґрунтована необхідність практичної реалізації саме індивідуальних програм вакцинації та ревакцинації. Експерти ВООЗ рекомендують розпочинати індивідуальну вакцинопрофілактику інфекцій з оцінки необхідності у конкретній вакцинації, для чого доцільно визначити рівень специфічних захисних антитіл. На другому етапі – оцінити доцільність вакцинації з врахуванням епідеміологічних і клінічних факторів ризику. І на третьому етапі – за необхідності й доцільності її проведення – оцінка можливості з урахуванням клінічних протипоказань, індивідуальних ризиків небезпеки розвитку алергічних реакцій негайного типу при застосуванні конкретної вакцини у конкретного пацієнта.
Питання оцінки ризиків післявакцинальних ускладнень є вельми важливим. Існує можливість такого підходу прогнозування тяжких алергічних поствакцинних реакцій з використанням реакції імунолейкоцитолізу з вакцинними антигенами імунобіологічного препарату. Методологія такого прогностичного підходу розроблена в минулому, і, на нашу думку, доцільним є відновити застосування даної методики при індивідуальній імунопрофілактиці певним групам осіб з підвищеним ризиком непрогнозованих алергічних реакцій.
Рівень охоплення населення громади щепленнями від керованих інфекційних хвороб має бути достатньо високим для того, щоб в громаді не поширювалися збудники цих інфекційних хвороб.
На підставі вищевикладеного можна стверджувати, що лише такий індивідуалізований підхід дасть можливість пацієнту усвідомлено з клініцистом ухвалювати рішення про застосування конкретної вакцини.
Дбаймо про здоров’я разом!
Інформацію підготувала: Анюта Сидорчук, доцентка кафедри інфекційних хвороб
