Сьогодення складне для кожного українця… ба більше, жодній людині на планеті не здаватиметься воно легким, бо війна – це завжди горе. Все частіше ми можемо знайти серед наукових джерел інформацію про “Скорботний мозок”. Це цікаво як з точки зору фізіології, так і психології.
Довідник військових психологів вказує нам, що горе, втрати, скорбота за загиблими близькими — це те, з чим стикається більшість людей під час війни. За допомогою горя наш мозок може адаптуватися до втрати. Втім, у деяких воно може спровокувати тривале порушення життя. Як горе впливає на мозок людини та як допомогти собі та ближнім адаптуватися до втрати ?
Науковці досліджують мозок людей, що переживають горе, за допомогою нейровізуалізації — фільмування ділянок мозку, які активувалися з моменту усвідомлення трагедії. Вчені виявили, що горе пов’язане із різними ділянками мозку людини, котрі відповідають за здатність пригадувати, приймати точку зору іншої людини, досвід болю і страждань. Переживання втрати провокує вироблення великої кількості гормонів стресу, що викликають реакцію “бийся або тікай”: серцебиття прискорюється, тиск крові підвищується, збільшується частота дихання та інтенсивність потовиділення. Це може призвести до втрати сну, апетиту, тривожності та відчуття втоми.
Досить цікаві факти відкривають нам й експерименти на тваринах. Ось, наприклад, мозок полівок — мишей, які живуть з одним партнером усе життя. Коли тваринки знаходять пару, у частині мозку, що відповідає за винагороду, активно формуються нейронні зв’язки. Чим довше полівки перебувають разом, тим більше нових нейронів з’являється у тій ділянці мозку. Якщо тваринок розлучити, то в їхньому організмі зростає кількість гормону стресу кортизолу, а дофамін і окситоцин спонукають шукати партнера. Лише з часом, коли тваринка багато разів не знаходить партнера, її мозок починає змінюватися, адаптуючись до ситуації (З. Дональдсон). Попри складнішу будову, людський мозок також формує пов’язані з близькою людиною зв’язки, тому при її втраті виникає щось подібне до фантомних болів людей, що втратили кінцівки. Мозок хімічно та анатомічно “звик” сприймати людину як другу половину або продовження себе. Тому потрібен час, аби він встиг перебудуватися на хімічному та анатомічному рівнях.
Варто також зазначити, що два таких подібних терміни як горе та скорбота все таки відрізняються один від одного. Горе — це емоційний стан, що хвилею накриває людину коли вона дізнається про трагедію, а скорбота — процес адаптації до життя за нових обставин або без рідної людини. Проживши скорботу, людина може відчувати горе через багато років після події. Утім, через багаторазове переживання горя у період скорботи людина вчиться інакше ставитися до пов’язаних із подією емоцій. Горе — процес навчання жити без когось або без чогось. Він вимагає часу для того, щоб відбулися зміни у мозку. Важливо вислухати людину, яка переживає скорботу, та зрозуміти, на якому етапі навчання вона перебуває. В сучасних умовах актуальним стає самодопомога при переживанні горя. Хочеться зосередити вашу увагу на деяких стратегіях, які можуть допомогти полегшити стан людини під час переживання втрати.
Піклування про здоров’я. Заняття спортом, повноцінне харчування і сон допоможуть тілу та розуму відновитися від горя.
Перерва. Після складного нервового потрясіння варто відпочити від роботи і повсякденних обов’язків, але важливо контролювати, щоб скорбота не взяла гору над думками і тілом.
Виклик негативним думкам. Розповідати про спогади і переживання корисно, але не тоді, коли людина опиняється заручником “пережовування негативних думок”. У складних життєвих ситуаціях важко не думати про втрачене колишнє життя чи близьких людей, а втім, можна обирати щасливі моменти для думок та обговорення.
Пошук підтримки. Якщо складно не думати про погане, слід спробувати знайти групи підтримки людей, які пережили подібний досвід. Вони вже знають, як жити із втратою, і можуть навчити методикам контролювання думок та емоцій.
Ведення щоденника. Можна почати записувати тривожні спогади або сни. Нотатки можна перечитувати й з часом додавати коментарі. Це допоможе усвідомити думки, спогади та емоції, а також вибудувати нові нейронні зв’язки, що допоможуть адаптуватися до життя після втрати.
Попри те, що проживання негативних емоцій — індивідуальний процес, більшість людей готові повернутися до виконання обов’язків на роботі та вдома вже за 2-3 тижні. Якщо через місяць після потрясіння людина не може повноцінно працювати, виконувати домашні обов’язки та спілкуватися з рідними і друзями, слід негайно звернутися до психолога. Сенс підтримки полягає не в тому, щоб підняти людині настрій, — слід дати їй зрозуміти, що ви можете уявити майбутнє, де її не буде накривати хвилями горя. Коли реакція на втрату викликає суїцидальні думки, варто негайно звернутися до психотерапевта, який допоможе подолати кризу. Стан, коли людину накрило горем і вона понад 6 місяців не може повернутися до звичної рутини, спеціалісти називають тривалим горем, що є одним із видів депресивних розладів. Утім, недугою страждають менш як 10% людей. До прикладу, тривале горе лікують мануальною та когнітивно-поведінковою терапією. Остання полягає в тому, що людину спонукають максимально сфокусуватися на втраті, щоб більше контактувати зі спогадами та усвідомити, що насправді сталося і як вона розуміє цей досвід. Її також додатково підштовхують до відновлення завдяки зосередженню на повсякденній рутині і теперішньому житті. Це допоможе дізнатися, що має сенс для людини, що може бути значущим, що варто спробувати вже зараз, а чого можна спробувати уникати, щоб полегшити горе.
Сподіваємося наша інформація стала корисною! Віримо в ПЕРЕМОГУ! Все буде Україна!
Інформацію підготувала лікар медичний-психолог, к.мед.н.,
асистент кафедри фізіології ім.Я.Д.Кіршенблата БДМУ, Дудка Євгенія Анатоліївна
