Не менш як 50% населення в розвинених країнах страждають на порушення сну, а для 13% із них проблема є досить тяжкою. Проблем зі сном протягом життя зазнають близько 95% людей, при цьому більшість із них не отримують повноцінного специфічного лікування. За останні 3 роки проблема інсомнії загострилася. Інсомнія як наслідок пандемії коронавірусної хвороби (COVID-19) трапляється в практиці лікарів дедалі частіше. Це зумовлено як ускладненням перенесеного захворювання, так і стресовим станом, у якому перебуває більша частина населення, особливо у великих містах.
Порушення сну негативно впливає на якість життя пацієнтів, а також є тригером для загострення всіх хронічних захворювань, потенціює розвиток хвороб de novo. Насамперед це стосується серцево-судинної та травної систем, неврологічних розладів. Вчені виявили, що сон тривалістю менш як 7 год підвищує ризик розвитку застуди у 2,9 раза, та продемонстрували зв’язок між ефективністю сну й захворюваністю на риновірусну інфекцію. За ефективності сну менш як 92% схильність до захворювання була в 5,5 раза більшою, ніж у осіб, ефективність сну яких становила 98% і більше.
Під інсомнією розуміють стан, який визначають за суб’єктивним відчуттям пацієнта про проблеми із засинанням, тривалістю, глибиною чи якістю сну, що виникають попри належно створені умови і призводять до дисгармонії активного функціонування людини протягом дня.
Досить часто інсомнія стає причиною як індивідуальних, так і соціальних проблем пацієнта. Особи з хронічною інсомнією можуть мати такі порушення протягом дня, як: зменшення рівня когнітивного функціонування, зниження настрою, продуктивності роботи та ін. Зазначені симптоми впливають як на самого пацієнта, так і на його сім’ю, друзів, співробітників та осіб, які ним опікуються. Люди з хронічною інсомнією частіше звертаються за медичною допомогою, відвідують лікарів, пропускають або запізнюються на роботу, роблять помилки та потрапляють у дорожньо-транспортні пригоди (Leger et al., 2002, 2006). У них помічено вищий ризик суїцидів, імовірність імунних порушень та здебільшого трапляються повторні рецидиви зловживання психоактивними речовинами (Taylor et al., 2003). Для осіб з інсомнією притаманні також коморбідні стани: депресія, тривога та зловживання психоактивними речовинами. Серед факторів, що підвищують ризик розвитку порушень сну, варто зазначити й такі як: нездоровий спосіб життя, куріння, алкогольна та нікотинова залежність. Тому клініцисти під час діагностики мають бути особливо уважними щодо оцінювання індивідуальних та соціальних ризиків пацієнта.
Не існує специфічної генетичної основи виникнення інсомнії, за винятком летальної сімейної інсомнії, яка є рідкісним захворюванням. Наразі описано сімейну схильність до порушень сну, проте вплив генетичної вразливості у родині та відповідні розлади поведінки ще недостатньо вивчені.
Психологічні та поведінкові методи лікування
На еволюцію хронічних порушень сну мають вплив як фізіологічні процеси, так і мнестичне перезбудження. Як правило, такі пацієнти мають поведінкові проблеми, такі як: довготривале перебування у ліжку без сну (внаслідок чого зростає кількість намагань заснути), підвищення рівня незадоволення та тривоги через відсутність сну (що ще більше його ускладнює та формує негативні очікування), помилкові переконання та неправильне ставлення до згаданого розладу та його наслідків.
Ключовим фактором, який може бути метою психологічних та поведінкових заходів протягом тривалого часу, є навчання адекватної відповіді особи на вказані негативні аспекти. Лікування, яке націлене на зазначені вище компоненти, відіграє важливу роль у допомозі як при первинній, так і при коморбідній інсомнії (Lichstein еt al., 2000). Таке втручання ефективне у дорослих будь-якого віку, включаючи осіб похилого віку. Під час більшості досліджень у пацієнтів вивчали первинну інсомнію, але останні дані підтверджують подібні результати і серед осіб із коморбідною чи медичною інсомнією.
Етіологія інсомнії вважається мультифакторною. У разі коморбідної інсомнії втручання необхідно розпочинати з усунення коморбідного стану, що може включати лікування великого депресивного розладу, належну допомогу при болях та інших медичних станах, відміну ліків, які чинять активуючий вплив, та допамінергічних препаратів при рухових порушеннях.
Зрештою, досить часто лікування коморбідних розладів усуває й порушення сну. Хоча все більше стає очевидним те, що після купірування вказаних розладів, численні психологічні та поведінкові проблеми сприяють лише закріпленню проблем зі сном. Такі фактори, як: хвилювання з приводу неможливості заснути та наслідки порушення сну протягом дня, помилкові переконання і ставлення до причин безсоння та їх значення, невдалі спроби пристосування до нових обставин (наприклад, зміна графіка та способу життя), проведення у ліжку надмірно тривалого часу без сну — продовжують і надалі чинити негативний вплив. Останній чинник має особливе значення, оскільки часто пов’язаний із певними складнощами під час намагання заснути, що провокує зростання незадоволення та напруження пацієнта. Ліжко стає місцем, яке асоціюється з відсутністю сну та певним напруженням із цього приводу, і як наслідок перетворюється на складну парадигму, що постійно повторюється.
Безумовно, метою психологічної та поведінкової терапії є зміна системи переконань, які приведуть до підвищення сенсу життя та самореалізації стосовно проблем зі сном. Зазначена мета може бути досягнута шляхом:
- ідентифікації малоадаптивної поведінки та когнітивних схем, що сприяють хронізації інсомнії;
- усвідомлення пацієнтом когнітивних переконань, притаманних цьому стану, акцентуації його уваги на них, роботи щодо перебудови думок і ставлення до них у напрямі, який сприятиме сну;
- застосування специфічних поведінкових підходів, які налагоджують взаємозв’язок між намаганнями заснути та збудженням через відсутність сну, мінімізуючи при цьому кількість часу, проведеного без сну в ліжку;
- установлення регулярного графіка сну та активності, формування здорових звичок і створення сприятливих умов;
- втілення інших психологічних і поведінкових методів, які зменшують загальне психофізіологічне перезбудження та тривогу, що виникають унаслідок відсутності сну.
Психологічна та поведінкова терапія при інсомнії включає різноманітні специфічні методики. Наявні сьогодні дані підтверджують ефективність контролю над стимулами, тренінгу релаксації та когнітивно-поведінкової психотерапії (наприклад, мультимодальні підходи, що залучають як когнітивні, так і поведінкові елементи) у поєднанні з релаксацією або без неї. Вказані терапевтичні заходи рекомендують як основний метод лікування хронічної інсомнії.
Матеріал підготувала: доцент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М.Савенка, д.мед.н. Юрценюк О.С.
