Внаслідок військово вторгнення російської федерації на територію України, мешканці деяких міст та сіл Україні (північних, південних, східних) були змушені дні та ночі проводити у сховищах, аби вберегти своє життя та своїх рідних від обстрілів та бомбардувань.
Деколи середня температура там досягала менше ніж + 9°C. Але ні холод, ні голод не зламали нашу націю. Інколи дивуєшся, коли біля знищених будинків люди, не дивлячись на небезпеку, допомагають постраждалим, витягуючи їх з під завалів, рятуючи не тільки людей а і тварин. Це дорогого вартує, адже ми українці народжені вже з генетичним кодом людяності. Тому, всіх хто втікав від війни чи то з окупованих територій, чи то з зони бойових дій, українці центральних і західних областей держави приймали як рідних, надаючи їм прихисток. Однак, не дивлячись на перебування під відносно мирним небом, перенісши сильний стрес, люди відчували психологічний неспокій за своїх близьких і знайомих, які залишилися там де панує смерть. У декого спостерігалося фізичне відчуття «пошматованості», коли їм не цікаві були друзі, діти — не цікаво нічого, взагалі нічого. Характерним було темне й болюче відчуття «чорного світу» без барв і звуків. У багатьох з них виникав сором за власну розгубленість.і тривожність, провину за те, що ти живий, а хтось ні, за те, що ти взагалі ні на грам не герой.
Важким було відчуття, що тебе зрадили, пекельна злість на те, що росіяни зруйнували твоє мирне життя, перетворивши його на жахіття, а колись квітучі міста – на привиди з суцільними згарищами. Відкрита душевна рана не давала можливості спокою, тому часто виникало нестерпне роздратування щодо найменших дрібниць (не так подивилися, не так сказали чи запитали тощо).
Через екзистенційний страх повторення бомбардувань, безсоння та нічні жахи у людей, які мали такий травматичний досвід, починалися панічні атаки. В очікуванні біди все навкруги видавалося підозрілим. Психоемоційний стан вимушено переміщених осіб, що перебувають в умовно безпечних місцях довго залишався, а у декого ще і досі залишається тривожним, навіть на «рівному місці». Психіка людини не завжди може впоратись із перенапругою, тому і рветься там, де тонко. Іноді одразу в кількох місцях.
Відновлення душевного спокою потребує певного, іноді, тривалого часу, залежить від індивідуальних властивостей організму як у фізичному так і у психологічному сенсі та професійної медико – психологічної допомоги. Тому, не уникайте фахового консультування психологів, психотерапевтів та, за необхідності, лікарів психіатрів.
Інформація подана доцентом Світланою Русіною та лікарем Русланою Нікоряк
